Loading AI tools
місто в Україні, адміністративний центр Курахівської міської громади Покровського району Донецької області З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Кура́хове — місто в Україні, адміністративний центр Курахівської міської громади Покровського району Донецької області.
| Курахове | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
    | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область | Донецька область | ||||||||
| Район |  Покровський район | ||||||||
| Тер. громада | Курахівська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1936 (88 років) | ||||||||
| Статус міста | з 1956 року | ||||||||
| Населення | ▼ 18 000 осіб (28.06.2024)[1] | ||||||||
| Площа | 24 км² | ||||||||
| Густота населення | 759 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 85612—85614 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6278 | ||||||||
| Координати | 47°59′06″ пн. ш. 37°16′33″ сх. д.H G O | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 122 м | ||||||||
| Водойма | р. Вовча | ||||||||
| Назва мешканців | курахо́вець, курахі́вка, курахі́вці | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Роя | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 37 км | ||||||||
| - залізницею | 52 км | ||||||||
| - автошляхами | 46,5 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 564 км | ||||||||
| - залізницею | 842 км | ||||||||
| - автошляхами | 690 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 85612, Донецька обл., Покровський р-н, м. Курахове, просп. Миру, 4 | ||||||||
| Вебсторінка | Курахівська міська рада | ||||||||
| Міський голова | Падун Роман Олексійович | ||||||||
|
| |||||||||
Місто розташоване у західній частині Донецької області, на лівому березі Курахівського водосховища (річка Вовча, притока Самари, басейн Дніпра). В місті знаходиться залізнична станція Роя. Через місто пролягає автошлях національного значення Н15 (Запоріжжя — Донецьк).
Землі міста, через Курахівське водосховище, межують із землями села Берестки Покровського району Донецької області.
Засноване у 1936 році як робітниче селище у зв'язку зі спорудженням державної районної електростанції. Назву дістало від села Курахівка, поблизу якого в 1936 році розпочалося будівництво ГРЕС. Перша черга електростанції стала до ладу в липні 1941 року. Останній турбогенератор, передбачений проектом, запущено в 1952 році. У 1969—1975 роках станцію реконструйовано. До 1943 року селище називалося Курахівдресбуд, до 1956 року — Курахівдрес. У 1956 році місто отримало сучасну назву — Курахове.
Під час розширення території Курахівської ДРЕС в кургані «Велика могила» у 1969 році розкопано 18 кочівницьких поховань XII століття, де знайдено кольчугу, кинджал, шаблю, сагайдак зі стрілами. В одному з поховань виявлено скелет коня зі збруєю. Відомості про перші поселення в цій місцевості сягають у глибоку давнину. Річка Вовча, що впадає в Самару, колись була повноводною. Для охорони її як водного шляху запорожці ставили сторожові пости, створювали зимівники, де згодом виникли поселення.
Історія сучасного міста пов'язана з будівництвом Курахівської державної районної електростанції. На території міста Курахового у 1930-х роках існували населені пункти: Нові Улакли, Первомайське, Старі Терни, Тівалі. Пізніше до міста приєднано селище Іллінку (стара назва — Шахове) та робітниче селище Роя.
За часів першої п'ятирічки радянський уряд прийняв постанову про будівництво нової електростанції на Донбасі. У серпні 1934 року Головенерго Наркомату важкої промисловості СРСР затвердив технічний проект будівництва Курахівської ДРЕС з подальшим розширенням на місці селищ Первомайське, Нові Улакли та Нові Терни. Перші технічні проєкти будівництва станції були прив'язані до селища Курахівка, звідки і бере початок назва Курахівська ДРЕС. Вибране місце спорудження станції відповідало багатьом вимогам: поруч залізнична станція Роя, є необхідні водні ресурси, місцевість дозволяла розпочати спорудження містечка енергетиків. Для забезпечення станції водою планувалось річку Вовчу перекрити двома греблями: Терновською та Іллінською.
Будівництво нової електростанції розпочалося у 1936 році. У серпні 1936 року в перші будинки робітничого селища оселилися 30 працівників. Було відкрито лікарню на 28 ліжко-місць, амбулаторію, аптеку. З'явилися школа, дитячий садок та ясла. До 1937 року населені пункти Нові Улакли й Тівалі підпорядковувалися Первомайській сільській раді. У січні-лютому 1938 року Первомайське було ліквідоване, а сільську раду перейменовано на Курахівдресбудівську селищну раду. 24 грудня 1939 року на основі нової Конституції СРСР відбулися вибори до Курахівдресбудівської селищної ради. Рада та її комісії дбали про прискорення темпів будівництва електростанції, благоустрій робітничого селища, поліпшення стану охорони здоров'я, житло для сімей переселенців, вживали заходів для ліквідації недоліків у торгівлі, громадському харчуванні, обслуговуванні культурних потреб будівельників. Рада сприяла прискоренню темпів будівництва селища. Навесні 1938 року поновлено забудову центральної частини майбутнього міста енергетиків — Соцмістечка.
У квітні 1938 року на будівництві електростанції працювало 2147 людей. Допомогу енергетикам надавали радгоспники найближчих сіл. У 1939 році почало прибувати поповнення з інших областей — комсомольська молодь. Вона проявила себе дуже активно: організовано суботники з благоустрою робітничого селища, біля клубу відведено парк площею 28 гектарів, висаджено близько 3 тисяч дерев та кущів, прокладено тротуари.
3 12 квітня 1938 року почала виходити у світ газета рос. «Ударная стройка» — орган парткому, побудкому та селищної ради. Наклад газети становив 2 тисячі екземплярів. На своїх сторінках газета регулярно висвітлювала хід будівництва, називала передовиків, вказувала на недоліки, порушувала соціальні питання.
Кураховдресбуд — таку назву мало селище енергобудівників, станом на 1940 рік налічувало 6458 мешканців. Розпочалося будівництво багатоповерхових будинків. З'явилися гуртожиток на 75 місць, житловий будинок на 80 квартир, поліклініка та лікарня. Відкрилася школа на 880 місць. До кінця 1940 року більш ніж 450 сімей вселилося в нові квартири.
Першу електроенергію Курахівська ДРЕС дала 6 липня 1941 року уже під час німецько-радянської війни. Коли фронт наблизився, енергетикам довелося вирішувати надзвичайно складне завдання: не можна припиняти подачу електроенергії і, разом з цим, необхідно підготувати обладнання станції до евакуації. Демонтаж станції відбувався під обстрілами німецької авіації. Обладнання, яке неможливо вивезти, робили непридатним для експлуатації. 20 жовтня 1941 року німці захопили Курахівдресбуд. Напередодні пішов на схід останній ешелон з устаткуванням; там були і сім'ї робітників. Мешканці селища, які з різних причин не змогли евакуюватися, чинили рішучий опір німецьким окупантам. 720 мешканців міста билися з ворогом на фронті.
9 вересня 1943 року місто звільнено від німецьких загарбників. Станція зруйнована, у місті не було жодної цілої будівлі.
Влітку 1946 року завдяки зусиллям будівельників та монтажників знову розпочала роботу Курахівська ДРЕС. Введено в експлуатацію 3300 м² житлової площі, збудовано дитячі ясла, почав діяти клуб енергетиків, покращилося побутове обслуговування, відкрито нові крамниці, їдальні. Для відпочинку обладнано пляж і водну станцію.
У грудні 1956 року робітниче селище Курахівдресбуд перейменоване в місто Курахове та віднесено до категорії міст районного підпорядкування. На той період у місті працювали лікарняний комплекс, їдальня, хлібозавод, пральний комбінат та інші об'єкти, з'явилася школа з 10-річною освітою.
У 1969 році розгорнута велика робота з розширення Курахівської ДРЕС. Електростанція не залишалася єдиним промисловим підприємством міста. У 1948 році завершено будівництво котельно-механічного заводу, проектну потужність якого освоїли у 1954 році. Він випускав баштові крани, ремонтував екскаватори, бульдозери, виготовляв устаткування для циркуляційних водоводів і металеві конструкції для теплових електростанцій. У 1965 році почала діяти киснева станція.
Невпинно нарощував потужності завод залізобетонних виробів. Спочатку був лише один цех шлакоблоків, а у 1958 році завод мав 7 різних цехів. Вперше в СРСР тут впроваджено технологічний процес виробництва збірного залізобетону і армопінобетону, у 1968 році — газобетону.
У післявоєнні роки став до ладу бетонний завод, а у 1960 році на повну потужність почав працювати завод мінеральної вати та конструкцій. Розпочався випуск високотемпературного теплоізоляційного матеріалу.
У зв'язку з новим районуванням 22 липня 1966 року Курахове увійшло до складу Мар'їнського району.
Центральна площа міста потопає в зелені декоративних дерев та квітів. Найбільші вулиці заасфальтовано. Вулиця Карла Маркса виходить до міського парку — найкращого місця відпочинку. За містом — ще один парк, за ним пляж і чудовий краєвид з річкою.
У 1970-ті роки мешканців міста обслуговувало понад три десятки крамниць, 8 їдалень, 2 кафе, ресторан. У Кураховому діяло 2 лікарні, 2 поліклініки, 2 аптеки. При електростанції відкрито цілодобовий профілакторій. В 1968 році в місті працює 2 середні, 3 восьмирічні й початкова школи, де навчаються понад 3500 дітей. Відкрито філію Всесоюзного заочного енергобудівного технікуму, міський професійно-технічний заклад, 5 клубів, бібліотеки.
Всі ці досягнення здобуто за неповні 40 років історії міста. Подальший промисловий розвиток перевів Курахове на одне із найбільш значних місць не тільки в районі, а й в області.
Курахівська ТЕС, якій місто Курахове зобов'язане своїм народженням, і на початку XXI століття залишається однією з найважливіших електростанцій України. За цей час вона пройшла етапи будівництва, становлення, розвитку, модернізації. Головним завданням станції є безперебійне постачання електроенергії для потреб промисловості південно-східної частини України. На цей час Курахівська ТЕС є структурною одиницею ВАТ «Востокенерго» корпорації ДТЕК. Електростанція забезпечує робочими місцями велику частину населення міста. Багато працівників Курахівської ГРЕС стали керівниками вищих структур управління енергетичної галузі, обіймали керівні посади в різних енергетичних об'єднаннях та Міністерстві енергетики.
17 вересня 2014 року під час російсько-української війни 2014 року Курахове було обстріляне російськими військовими. В ніч проти 14 листопада у Кураховому росіяни відібрали автомобіль у таксиста. Майор Артем Коханий став їм на заваді, його було вбито трьома пострілами впритул. На той час перебував в зоні бойових дій вдруге.
2 лютого 2015 року терористи обстріляли із «Градів» та «Ураганів» Курахове, багато потерпілих і руйнувань[2].
22 травня 2015 року у Кураховому демонтували пам'ятник Леніну[3][4].
12 серпня 2016 року на блокпосту під Кураховим від серцевого нападу помер майор НГУ Анатолій Петренко[5].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Донецької області», місто стало адміністративним центром новоутвореної Курахівської міської громади.
17 липня 2020 року в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Мар'їнського району місто увійшло до складу Покровського району[6].
.jpg)
7 грудня 2022 року війська рф ударили з реактивних систем залпового вогню по середмістю Курахового: по ринку, елеватору, автозаправці, автостанції, житловому будинку. В результаті загинули 10 мешканців та було чимало поранених[7].
| 1959[8] | 1970[8] | 1979[8] | 1989[8] | 2001[8] |
|---|---|---|---|---|
| ▲ 10 799 | ▲ 15 616 | ▲ 20 091 | ▲ 22 155 | ▼ 21 479 |
| 2003[8] | 2004[8] | 2005[8] | 2006[8] | 2007[8] |
| ▼ 21 156 | ▼ 21 053 | ▼ 20 870 | ▼ 20 746 | ▼ 20 634 |
| 2008[8] | 2009[8] | 2010[8] | 2011[9] | 2012[10] |
| ▼ 20 492 | ▼ 20 403 | ▬ 20 372 | ▼ 20 224 | ▼ 20 142 |
| 2013[11] | 2014[12] | 2015[13] | 2016[14] | 2017[15] |
| ▼ 20 098 | ▼ 19 950 | ▼ 19 840 | ▼ 19 677 | ▼ 19 511 |
| 2018[16] | 2019[17] | 2020[18] | 2021[19] | 2022[20] |
| ▼ 19 215 | ▼ 18 984 | ▼ 18 782 | ▼ 18 506 | ▼ 18 220 |
Національний склад населення за даними перепису 2001 року[21]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 71,33% |
| росіяни | 23,97% |
| греки | 2,64% |
| білоруси | 0,50% |
| азебайджанці | 0,21% |
| вірмени | 0,13% |
| грузини | 0,12% |
| татари | 0,11% |
| інші/не вказали | 0,99% |
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[22]:
| Мова | Чисельність, осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| Російська | 15 005 | 69,74% |
| Українська | 6 420 | 29,84% |
| Грецька | 12 | 0,06% |
| Білоруська | 11 | 0,05% |
| Вірменська | 9 | 0,04% |
| Інші/Не вказали | 59 | 0,27% |
| Разом | 21 516 | 100% |
За даними перепису 2001 року населення міста становило 21516 осіб, із них 29,84 % зазначили рідною мову українську, 69,74 % — російську, 0,06 % — грецьку, 0,05 % — білоруську, 0,04 % — вірменську, 0,02 % — болгарську, 0,01 % — молдовську, а також гагаузьку, польську, циганську та угорську мови[23].
Курахівська ТЕС, котельно-механічний завод, завод залізобетонних виробів, консервний завод тощо. Понад 50 % загального числа зайнятих у народному господарстві працюють у промисловості.
Головною транспортною артерією міста є автошлях національного значення Н15 (Запоріжжя — Донецьк), що проходить безпосередньо через Курахове. Місто сполучається постійними рейсами автобусів з Донецьком (до 2014 року), Мар'їнкою, Селидовим, Запоріжжям, Вугледаром, Покровськом, Херсоном та іншими містами. Внутрішні міські маршрути громадського транспорту відсутні — їхні функції повністю виконують приміські та міжміські маршрути.
![Thumb](#/media/Файл:Sport_centre_"Olympic"_in_Kurahovo.jpg)
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
