Діно Дзофф

Ді́но Дзофф (італ. Dino Zoff; нар. 28 лютого 1942, Маріано-дель-Фрьюлі, Італія) — колишній італійський футбольний воротар, пізніше — футбольний тренер.

Діно Дзофф
Діно Дзофф
Особисті дані
Повне ім'я	Діно Дзофф італ. Dino Zoff
Народження	28 лютого 1942(1942-02-28) (82 роки)
	Маріано-дель-Фрьюлі, regional decentralization entity of Goriziad, Фріулі-Венеція-Джулія, Італія
Зріст	183 см
Вага	78 кг
Громадянство	Італія
Позиція	воротар
Професіональні клуби*
Роки	Клуб	І (г)
1961—1963 1963—1967 1967—1972 1972—1983 Усього:	«Удінезе» «Мантова» «Наполі» «Ювентус»	38 (-54) 131 (-111) 143 (-110) 330 (-228) 642 (-503)
Національна збірна
Роки	Збірна	І (г)
1968—1983	Італія	112 (-84)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
1988—1990 1990—1994 1996—1997 1998—2000 2001 2005	«Ювентус» «Лаціо» «Лаціо»  Італія «Лаціо» «Фіорентіна»
Звання, нагороди
Нагороди	Q44726364? (2012)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Дані оновлено 6 серпня 2010 року.

Лауреат Ювілейної нагороди УЄФА як найвидатніший італійський футболіст 50-річчя (1954—2003). Включений до переліку «100 найкращих футболістів світу», складеного у 2004 році на прохання ФІФА легендарним Пеле. Провів 112 офіційних матчів у складі збірної Італії, займаючи таким чином, станом на серпень 2010 року, третє місце серед гравців італійської збірної за кількістю ігор, проведених в її складі. Згідно з опитуванням, проведеним 2000 року Міжнародною федерацією футбольної історії і статистики, зайняв третє місце у списку найкращих воротарів XX сторіччя.

Шестиразовий чемпіон Італії, двічі володар Кубка УЄФА (одного разу як гравець і одного разу як тренер), у складі збірної Італії — чемпіон світу 1982 року та чемпіон Європи 1968 року. Багаторічний капітан національної команди Італії.

Клубна кар'єра

Професійну кар'єру розпочав у 19-річному віці виступами за команду Серії A «Удінезе». Втім, в елітній лізі італійської першості в складі цього клубу провів лише 4 гри, оскільки наступного сезону «Удінезе» вибув до Серії B. Після одного повного сезону в Серії B повернувся до вищого дивізіону, перейшовши 1963 року до клубу «Мантова». Відіграв у цьому клубі 4 сезони, у тому числі й сезон 1965—1966, який команда через невдалі виступи у попередньому році також провела у другому за ієрархією національному дивізіоні.

1967 року змінив команду-аутсайдера Серії A на суттєво вищий за класом «Наполі», який на той час був регулярним претендентом на медалі чемпіонату. Провів у неаполітанській команді 5 сезонів, ставши за цей період одним з найнадійніших воротарів італійської першості, свідченням чого був перший виклик до національної збірної в 1968 році.

Перед початком сезону 1972—1973 голкіпер, якому на той час вже виповнилося 30 років, перейшов до «Ювентуса». Однак саме роки виступів в складі туринського клубу стали для Дзоффа періодом справжнього розквіту ігрової кар'єри. За 11 років гри за «Ювентус» гравець не пропустив жодної гри в Серії A — захищав ворота «Ювентуса» в усіх 30 матчах кожного з цих 11 сезонів. В складі команди з Турина Дзофф шість разів виборював чемпіонські титули, двічі ставав володарем Кубка Італії, а також виграв Кубок УЄФА сезону 1976-77.

Завершив активну ігрову кар'єру у віці 42 років, після закінчення сезону 1982—1983. До 2006 року залишався найбільш віковим воротарем в історії італійського футболу, що виступав в Серії A. В сезоні 2005—2006 це досягнення перевершив Марко Баллотта.

Виступи за збірну

Дзофф (ліворуч), капітан збірної Італії, перед грою проти збірної Югославії 8 травня 1978 року.

Дебютував в складі національної збірної Італії 20 квітня 1968 року у грі відбіркового турніру до чемпіонату Європи проти збірної Болгарії. У червні того ж року відстояв у воротах національної команди в усіх 3 матчах італійців у фінальному турнірі тогорічної континентальної першості (півфінал, фінал та повторний фінальний матч), за результатами якої збірна Італії уперше в історії стала чемпіоном Європи.

Протягом наступних років тренерський штаб збірної використовував Дзоффа паралельно з іншим воротарем, Енріко Альбертозі. А вже починаючи з 1972 року Діно Дзофф став беззаперечним першим номером італійської команди. Був основним голкіпером збірної протягом наступних 11 років. Брав участь у фінальних турнірах чемпіонатів світу 1970, 1974 та 1978 років, а також чемпіонату Європи 1980 року.

Останнім великим турніром гравця, якому вже виповнилося 40 років, став чемпіонат світу 1982 року в Іспанії, під час фінальної частини якого Дзофф відстояв у воротах команди в усіх 7 іграх турніру, пропустивши 6 м'ячів. У фінальному матчі турніру італійці переграли збірну ФРН та втретє в історії стали найсильнішою командою світу.

Протягом тривалого періоду Дзофф був рекордсменом збірної Італії як за загальною кількістю офіційних матчів, проведених у її складі (112), так й за кількістю таких матчів, проведених як капітан команди (59). Наразі, станом на серпень 2010 року займає третє місце за першим показником та четверте — за другим.

Протягом 1972—1994 років Дзофф також встановив світовий рекорд з тривалості «сухої серії» в офіційних матчах національної збірної — за цей період суперники 1142 хвилини не могли забити гол у ворота, які він захищав.

Тренерська діяльність

По завершенні ігрової кар'єри перебував на тренерській роботі, спочатку входив до тренерського штабу свого останнього клубу, «Ювентуса». 1988 року очолив цю команду, в сезоні 1989—90 привів її до перемог у розіграшах Кубка Італії та Кубка УЄФА. Попри ці досягнення у 1990 році був звільнений з посади в «Ювентусі» та приєднався до римського «Лаціо». Протягом 1990—1994 був головним тренером команди, згодом президентом клубу, з 1996 — знову головним тренером.

Протягом 1998—2000 років очолював тренерський штаб національної збірної Італії, готував команду до участі у чемпіонаті Європи 2000 року. Під час фінальної частини цієї континентальної першості італійці дійшли до фіналу, де у драматичному матчі поступилися збірній Франції. По завершенні турніру Дзофф подав у відставку з посади у збірній.

Повернувся до «Лаціо», звідки також невдовзі пішов після невдалого старту сезону 2001–02. 2005 року протягом нетривалого періоду очолював «Фіорентіну», якій допоміг зберегти місце в Серії A.

Статистика виступів

Статистика клубних виступів

Сезон	Клуб	Чемпіонат
		Ліга	Ігор	Голів
1961-62	«Удінезе»	A	4	-9
1962-63		B	34	-45
1963-64	«Мантова»	A	27	-25
1964-65		A	32	-37
1965-66		B	38	-26
1966-67		A	34	-23
1967-68	«Наполі»	A	30	-24
1968-69		A	30	-25
1969-70		A	30	-21
1970-71		A	30	-17
1971-72		A	23	-23
1972-73	«Ювентус»	A	30	-22
1973-74		A	30	-26
1974-75		A	30	–
1975-76		A	30	-24
1976-77		A	30	–
1977-78		A	30	-17
1978-79		A	30	–
1979-80		A	30	-25
1980-81		A	30	-15
1981-82		A	30	-14
1982-83		A	30	-26
Усього в Серії A			570	-432

Матчі за національну збірну

Досягнення та нагороди

Діно Дзофф (ліворуч) з Кубком світу 1982 року

Як гравця

Ювентус:

• Чемпіон Італії (6): 1972-73, 1974-75, 1976-77, 1977-78, 1980-81, 1981-82
• Володар Кубка Італії (2): 1978-79, 1982-83
• Володар Кубка УЄФА: 1976-77

Збірна Італії:

• Чемпіон світу: 1982
• Віце-чемпіон світу: 1970
• Чемпіон Європи: 1968
• Переможець Середземноморських ігор: 1963

Як тренера

Ювентус:

• Володар Кубка Італії: 1989-90
• Володар Кубка УЄФА: 1989-90

Збірна Італії:

• Срібний призер чемпіонату Європи: 2000

Особисті

• Найвидатніший італійський футболіст 50-річчя (1954—2003)
• Внесений до переліку ФІФА 100 (125 найкращих гравців світу за версією Пеле)
• Третє місце у списку найкращих воротарів XX сторіччя за версією IFFHS.
• Командор Ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (1982)^[1]
• Великий офіцер Ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (2000)^[2]
• Кавалер Ордена ФІФА «За заслуги» (1995);