Loading AI tools
колишній український футбольний клуб з міста Дніпра З Вікіпедії, вільної енциклопедії
«Дніпро́» — колишній український футбольний клуб з міста Дніпро. Заснований у 1918 році, припинив існування у 2019 році. За часів СРСР дніпряни двічі ставали чемпіонами СРСР (1983, 1988), вигравали Кубок СРСР (1989), Суперкубок СРСР (1989) і двічі — Кубок Федерації футболу СРСР (1986, 1989). За часів незалежної України клуб двічі ставав срібним призером чемпіонату України (1992/93, 2013/14) і тричі був фіналістом Кубка України (1994/95, 1996/97, 2003/04). На міжнародній арені команда стала фіналістом Ліги Європи (2015).
 | |||
| Повна назва | Футбольний клуб «Дніпро» | ||
| Прізвисько | Дніпряни, синьо-біло-блакитні | ||
| Коротка назва | Дніпро, ДД, ФКДД | ||
| Засновано | 1918 | ||
| Розформовано | 2019 | ||
| Населений пункт | Дніпро, Україна | ||
| Стадіон | «Дніпро-Арена» | ||
| Вміщує | 31 003 | ||
| Власник |  Ігор Коломойський | ||
| Ліга | не виступає | ||
| 2018-19 | 8 (чемпіонат ААФУ, група 3) | ||
| |||
Колишні назви
Команда заснована в 1918 році і називалася «БРІТ»[1] (Брянський робітничий індустріальний технікум). Технікум перебував у відомстві Брянського заводу (нині — ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського»). Команда брала участь у першості Катеринослава (нині — Дніпро). Пізніше, коли почалася громадянська війна, команда припинила своє існування, але в 1923 році відродилася при фабрично-заводському училищі а незабаром повністю перейшла під опіку заводу.
У 1925 році команда представляла Дніпропетровський металургійний завод імені Г. І. Петровського і називалася «Петровець». У той час команда виступала в першостях міста, які проводилися 2 рази на рік (навесні та восени). Перший успіх «Петровець» святкував в 1927 році, коли став переможцем весняної першості. Але наступного року у команди був провальний сезон і вона довго не демонструвала жодних успіхів.
У 1936 році «Петровець» отримав нову назву — «Сталь». З цього року в чемпіонатах СРСР та розіграшах Кубка країни стали брати участь не збірні команди міст, республік, а колективи спортивних товариств. У 1-му чемпіонаті СРСР, який відбувся навесні 1936 року, взяли участь колективи лише трьох найбільших міст країни — Москви, Ленінграда і Києва. Місту Дніпропетровську (нині Дніпру) надали лише два місця: дніпропетровське «Динамо» стало єдиним українським представником у групі «Б», а в групі «Г» взяла участь «Сталь». «Сталь», що брала участь в прем'єрних чемпіонатах СРСР 1936 року (весняному і осінньому), представляла трубопрокатний завод імені Леніна. А попередник «Дніпра» взяв старт у союзних чемпіонатах в 1937 році. У 1936 ж році «Сталь», що відстоювала честь заводу ім. Петровського, грала в першості України серед колективів фізкультури, а також у першому розіграші Кубка СРСР. У стартовому матчі цього турніру в 1/64 фіналу на своєму полі вона перемогла команду Баранівського порцелянового заводу з рахунком 10: 0. Склад команди в першому офіційному матчі всесоюзного турніру: Шинкаренко, Івченко, Шебанов, Зміїв, Авдєєнко, Радченко, Яновський, Посух, Гоцалюк, Кльоцкін, Міхєєв. У 1937 році команду «Сталь» заводу ім. Леніна змінила в чемпіонаті команда «Сталь» заводу ім. Петровського, це був їхній дебютний сезон у першості СРСР, в якому команда посіла в групі «Г» 9-е місце, а наступного року — 15-е місце в групі «Б».
Після Другої світової війни в 1946 році значно оновлена "Сталь" взяла участь у чемпіонаті СРСР. Грала вона в південній підгрупі і зайняла 12-е місце.
У наступному році команда виступала краще, чому сприяло об'єднання з дніпропетровською командою «Динамо». «Сталь» посіла 4-е місце в 2-й підгрупі української зони. У 1948 був зроблений ще один крок вперед. У підгрупі «А» цієї ж зони команда вийшла на другу сходинку в турнірній таблиці. Проте вийти в лігу найсильніших «Сталь» тоді не змогла.
У 1949 році команду перейменували в «Металург». Вона як і раніше захищала спортивну честь заводу імені Петровського.
У період з 1949 по 1952 рік українська команда не досягла значних успіхів.
У 1953 році після тривалої перерви футбольний «Металург» був допущений до участі в змаганнях серед команд класу «Б» і посів восьме місце. У складі «Металург» вперше опинилися два футболісти з Грузинської РСР — захисник Майсурадзе і форвард Маргішвілі.
1954 виявився вдалим для команди. «Металург» зайняв почесне 4-е місце в третій підгрупі класу «Б». У цьому ж році дніпропетровці вперше в історії вийшли до півфіналу розіграшу Кубка СРСР, де програли єреванському «Спартаку».
Наступні два роки у «Металурга» знову був спад. У 1955 році під керівництвом заслужених майстрів спорту В. Радікорський і В. Гребера посіла 9-е місце в першій зоні УРСР (клас «Б»). Цей рік запам'ятався блискучою грою юного воротаря В. Маслаченко.
У 1956 році команду тренував заслужений майстер спорту М. Морозов. «Металург» зайняв 14-е місце в першій зоні УРСР (клас «Б»).
У 1957 році, незважаючи на значні кадрові втрати (головна з яких — перехід в «Локомотив» В. Маслаченко), «Металург» зайняв 4-е місце у другій зоні класу «Б».
У 1956 році команду очолив С. Холодков, який робив велику ставку на молодь. Проте надій вона не виправдала, зайнявши в 1960 році лише 8-е місце з 19-ти у другій зоні класу «Б» Української РСР. В кінці сезону Холодкова замінив дитячий тренер М. Коломоєць, однак він теж не зміг поправити турнірне становище команди.
У 1961 році «Металург» вже готував новий старший тренер, колишній захисник московського «Локомотива», майстер спорту Г. Забєлін. З його проходом у команду почали запрошувати багато нових гравців, але результату не було. У середині сезону відбулася чергова зміна тренера. Команду очолив М. Дідевич. 14-е місце у другій зоні УРСР (клас «Б») нікого не задовольнило.
У 1962 році «Металург» був перейменований в «Дніпро» і захищав він спортивну честь Південного машинобудівного заводу, який в ті роки був надсекретним.
У 1963 році було вирішено збільшити кількість команд класу «А» до 38-и з розподілом їх на 2 підгрупи. Це робилося з урахуванням спортивних результатів. Правда, зробили виняток для команд Горького та Дніпропетровська, які мають хорошу матеріальну базу і представляють найбільші промислові центри. Так «Дніпро» з'явився в класі «А». В команду був запрошений новий тренер заслужений тренер України, майстер спорту А. Зубрицький. У 1963 (18 команд), 1964 (32 команди), 1965 (32 команди) «Дніпро» займав 8-е місця у другій групі класу «А».
У 1967 році на зміну Зубрицькому та Дідевичу прийшов Л. Родос. «Дніпро» посів 4-е місце у другій підгрупі другої групи класу «А».
1968 для «Дніпра» став переломним. Команда зайняла 3-е місце серед команд другої групи другої підгрупи класу «А». В кінці сезону «Дніпро» несподівано очолив Валерій Лобановський, якому було лише 29 років. Перед новим тренером ніяких серйозних завдань не ставили. Лобановський проводив інтенсивні тренування, награвав ланки, а в тактиці робив наголос на атаку великими силами. І в 1969 році «Дніпро» посів перше місце в третій групі другої підгрупи класу «А».
![Thumb](#/media/Файл:Дніпро_Пам'ятник_"Дніпро-чемпіон".jpg)
У 1970 році була створена перша ліга. До неї увійшли 16 команд другої групи класу «А». «Дніпро» знову не зміг пробитися у вищу лігу, зайнявши третю сходинку в першій лізі. Команда набрала тоді однакову кількість очок з «Кайратом», але за різницею забитих і пропущених м'ячів друге місце отримали казахстанські футболісти.
У 1971 році «Дніпро» став чемпіоном першої ліги. Команда набрала 63 очка, здобувши 27 перемог в 42 матчах.
У дебютному сезоні у вищій лізі «Дніпро» фінішував на шостому місці. При більш вдалому збігу обставин дніпропетровці могли б стати призерами чемпіонату, адже тбіліське «Динамо» випередило їх усього на одне очко. У наступному сезоні «Дніпро» виходить у півфінал Кубка СРСР, повторивши це досягнення ще двічі (1976, 1982).
У 1978 році команда зайняла останнє місце і вилетіла з вищої ліги в першу але через два роки знову повернулася в еліту. У 1981 році з самого початку чемпіонату «Дніпро» скотився в стан аутсайдерів. У даній ситуації керівництво клубу довірило команду маловідомим місцевим фахівцям Володимиру Ємцю та Геннадію Жиздику, які фактично створили команду в сусідньому Нікополі. Вони виконали завдання зберегти команду у вищій лізі і, стабілізувавши склад, в 1983 році несподівано для всіх привели команду до чемпіонського звання. Цей рік і наступні можна з повним правом назвати «золотими роками» Дніпра "". 1983 рік — 1 місце, 1984 рік — 3-є місце, 1985 рік — 3-є місце, 1987 рік — 2-е місце, 1988 рік — 1-е місце, 1989 рік — 2-е місце. До того ж в 1989 році команда стає володарем Кубка СРСР і Кубка сезону. Успіхи команди з 1987 року по 1989 здобуті під керівництвом іншого, в той момент маловідомого тренера Євгена Кучеревського. За ці роки команда дала радянському футболу таких відомих футболістів як Протасов, Литовченко, Таран, Чередник, Лютий, Кудрицький, Тищенко, Краковський, Багмут та ін.
Перебуваючи в еліті радянського футболу «Дніпро» і з формуванням Чемпіонату України продовжував займати високі місця. Уже у чемпіонаті 1992 року, який тривав півроку, «Дніпро» зайняв друге місце у групі «Б» і в матчі за бронзу переміг «Шахтар». Наступного сезону було взяте срібло. У наступні роки команда ще два рази брала бронзу та два рази виходила до фіналу Кубка, де двічі поступалась «Шахтареві». Сезони 1998–1999 та 1999–2000 років можна вважати провальними. «Дніпро» займав місця у другій половині таблиці, однак команда зберегла прописку в еліті. А вже у сезоні 2000–2001 бере чергову бронзу.
Сезон 2003–2004 донедавна був останнім, в якому команда завоювала медалі. Командою керував Євген Кучеревський і була здобута бронза, а в фіналі Кубка команда знову поступилась «Шахтареві» . Надалі «Дніпро» 7 раз займав звичне четверте місце. До 2010 року «Дніпром» керували спочатку Протасов, а потім — Безсонов. Команда грала не дуже добре, на внутрішній арені ніяк не могла виграти навіть бронзові медалі, а в єврокубках починаючи з 2005 року терпіла постійні невдачі, вилітаючи від посередніх команд на кшталт «Беллінцони» чи «Леха». Однак восени 2010 року настали великі зміни — до Дніпропетровська запросили іменитого європейського тренера, що на той час встиг виграти два Кубки УЄФА та покерувати «Реалом» — іспанця Хуанде Рамоса. Такий крок, хоч і не зразу, але все ж покращив гру і результати клуба. Два роки знадобилися Рамосу для того, щоб створити справді сильну команду.
Осінь 2012 року стала чи не найкращим часом у новітній історії команди — у чемпіонаті Дніпро впевнено розбиралося з усіма суперниками, вперше за багато років дійсно претендуючи на срібні нагороди. А в Лізі Європи команда шокувала букмекерів — вперше за 6 років команда пробилася до групового етапу ЛЄ, й у складній групі, де були гранди голландського та італійського футболу — «ПСВ» та «Наполі», впевнено зайняла перше місце і вийшла у плей-оф, двічі перемігши «ПСВ», «АІК» та один раз «Наполі». Однак навесні 2013 року «Дніпро» демонстрував набагато менш привабливий футбол і у підсумку зайняв усе те ж набридле 4 місце в УПЛ, також вилетівши в 1/16 фіналу ЛЄ від швейцарського «Базеля». Наступний сезон в УПЛ став для команди тріумфальним — «Дніпро» нарешті завоював медалі, причому не бронзові, а срібні, лише вдруге у своїй історії ставши віце-чемпіоном України та вперше пробившись до головного турніру континенту — Ліги Чемпіонів. У ЛЄ команда другий рік поспіль вийшла до плей-оф, однак, як і раніше, вилетіла в 1/16 фіналу (від англійського «Тоттенгема»). Але після завершення успішного сезону 2013-14 з команди пішов її головний творець, що вивів «Дніпро» на європейський рівень — Хуанде Рамос, який не захотів продовжувати контракт. Керівництво клубу швидко знайшло гідну альтернативу — «Дніпро» прийняв відомий український тренер Мирон Маркевич.
Сезон 2014-15 років команда почала з виступів на три фронти — в УПЛ, єврокубках і Кубку України. Через відсутність будь-якого підсилення, а також потрібність часу для реформування команди Маркевичем, «Дніпро» в першій частині сезону виступав вкрай нестабільно, чергуючи яскраві матчі з провальними. Як наслідок, дніпропетровська команда швидко вилетіла з Ліги Чемпіонів від посереднього датського «Копенгагена», зі скрипом пробилась до групи ЛЄ і з труднощами втретє поспіль вийшла до 1/16 фіналу ЛЄ. У Кубку України «Дніпро» без особливих турбот здолав опір «Десни», «Волині» та «Чорноморця» і дістався півфіналу.
У чемпіонаті після першої половини сезону команда посідала лише 3 місце, поступаючись одразу 8 очками лідеру — київським динамівцям, і у весняній частині першості зосередилась на переслідуванні донецького «Шахтаря» в боротьбі за друге місце. Натомість, єврокубкова весняна кампанія виявилася значно вдалішою і навіть історичною для клубу. В 1/16 фіналу Ліги Європи за сумою двох матчів був пройдений грецький «Олімпіакос» (матч в Києві закінчився перемогою з рахунком 2-0, а в гостях — нічиєю 2-2). В 1/8 фіналу завдяки голу Романа Зозулі в київському матчі та Євгена Коноплянки в додатковий час у Амстердамі був пройдений «Аякс». В 1/4 фіналу за підсумками виснажливого двобою був переможений бельгійський «Брюгге» (єдиний гол за 180 ігрових хвилин забив Євген Шахов на 82-ій хвилині другого матчу в Києві). Таким чином, Дніпро вперше у своїй історії вийшов до півфіналу єврокубку, де за сумою двох матчів обіграв «Наполі» (1:1 на виїзді та виграв 1:0 вдома) та вийшов до фіналу. У фінальній грі дніпропетровська команда у драматичній боротьбі поступилася іспанській «Севільї» з рахунком 2:3. Багато в чому це пов'язано з надійною грою голкіпера Дениса Бойка, через його неймовірні сейви впродовж турніру.
Після фіналу з клубу пішли лідери — Євген Коноплянка, Нікола Калинич, Джаба Канкава. А новачки не зуміли їх гідно змінити. Роман Зозуля був травмований. Найбільше забивав Євген Селезньов. У турнірі, у фіналі якого минулого сезону грав клуб, вони не змогли подолати груповий етап. Але у матчі, де вже нічого не вирішувало, дніпровці красиво перемогли «Русенборг». З часом Селезньов пішов у «Кубань», а Денис Бойко — у «Бешикташ». Основним воротарем став Ян Лаштувка. Пішов також і Валерій Федорчук. Тому у Романа Безуса з'явився шанс. Клуб відставав від трійки лідерів, перебуваючи на четвертому місці. Але не дивлячись на це, вони змогли перемогти донецький «Шахтар» із рахунком 4-1. В останні дні чемпіонату дніпровці вирвали 3 місце у «Зорі». Але у «Дніпра» була заборона на виступи у єврокубках на сезон 2016/2017.
30 червня 2016 виконуючим обов'язки головного тренера «Дніпра» призначено Дмитра Михайленка[2]. Відбулися зміни у форматі чемпіонату, за яким матчі проти «Динамо» та «Шахтаря» команда програла. Основний склад команди надто змінився, тренер знайшов кістяк, але зіграності не було.
У жовтні 2016 за рішенням КДК ФІФА зі «Дніпра» було знято 6 турнірних очок. Причиною стало те, що клуб заборгував помічникам колишнього тренера Хуанде Рамоса 1 мільйон 350 тисяч євро. Різноманітні інстанції неодноразово зобов'язували дніпрян розрахуватися з фахівцями, однак цієї вимоги так і не було дотримано[3].
За інформацією fcdnipro.com, Дніпро не зміг домовитися з іспанцями про реструктуризацію заборгованості[4]. Таким чином, з клубу було знято чергові 9 очок в УПЛ (раніше дніпряни вже позбулися пунктів через борги перед агентом Хуанде Рамоса Хінесом Карвахалем[3].
За підсумками сезону 2016/17, клуб посів 11-е місце в таблиці, через що вилетів до Першої Ліги. Однак, рішенням ФІФА, через борги, клуб було переведено до Другої Ліги. У сезоні 2017/18 «Дніпро» виступав у групі Б. Команду залишили багато гравців, склад поповнився гравцями молодіжної команди[джерело?].
Клуб гідно провів сезон і довго йшов на третьому місці, але зняття вісімнадцяти залікових пунктів опустило його на восьме місце (без цього «Дніпро» став би п'ятим у підсумковій таблиці). Влітку дніпрян знову понизили в класі, що означало втрату статусу професіонала.
У сезоні 2018/19 клуб стартував у першості серед аматорів, маючи -3 очки. Від минулої команди залишилося лише декілька гравців (Володимир Кіричук, Сергій Палюх), а склад доповнили гравці віком шістнадцять-вісімнадцять років та легенда «Дніпра» — Сергій Назаренко.
Після створення СК «Дніпро-1» фактичний інтерес інвесторів та футболістів у тому, щоб відродити «Дніпро», майже повністю згас. Майже вся тренерська база та деякі футболісти знайшли нове місце роботи у новоствореному клубі, а на оригінальному «Дніпрі» висіли чималі борги. Деякі вважають створення команди зі схожою назвою аферою задля уникнення сплати боргів та міжнародних санкцій. Під назвою «Дніпро-1» клуб через деякий час продовжив виступи у Прем'єр Лізі.
Фіналіст: 2015 Фіналіст: 2006
Переможець: 1977 Володар: 2011 Володар: 2014 Володар (2): 2012, 2013
За час свого існування команда змінила три стадіони: з 1939-го по 1966-й дніпрянська команда виступала на стадіоні «Сталь» з 1966-го по 2008-й Дніпро грав на стадіоні «Метеор», де одночасно проводив і домашні й єврокубкові матчі.
Першим стадіоном «Дніпра» був стадіон «Сталь» (з 1949 року — «Металург»), побудований у 1939 році. 30 серпня 1966 року був відкритий стадіон «Метеор». Свої єврокубкові поєдинки «Дніпро» до 1988 року проводив на стадіоні «Металург» у Кривому Розі. Новий стадіон ФК «Дніпро» «Дніпро-Арена» був збудований на місці колишнього стадіону «Металург» та відкритий у вересні 2008 року. Стадіон має вигідніше положення, оскільки розташований у центрі міста. Місткість «Дніпро-Арени» становить 31003 місця. Новий стадіон є повністю футбольним. Він не має традиційних для Радянського Союзу бігових доріжок. Стеля стадіону повністю покриває всі глядацькі сектори.
Фанатський рух «Дніпра» є одним з найбільших в Україні і до початку війни на Донбасі налічував близько 4—5 тисяч осіб.[5] Фани збираються на північній трибуні (8-10 сектори) «Дніпро-Арени».
«Дніпро» був 4-5-им найпопулярнішим футбольним клубом в Україні; опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене 2011 року, показало, що «синьо-біло-блакитних» підтримують близько 4,5 % українських футбольних уболівальників[6].
Приблизна кількість фанатів у період найбільшого відвідування становила 4—5 тисяч осіб[7]. Дніпровські фани підтримують добрі відносини з фанами львівських «Карпат», київського «Динамо» і ПФК «Севастополь» (до 2014 р.). Неприязні стосунки мали з фанами «Металіста» (найпринциповіше протистояння для фанатів обидвох команд, яке пізніше перетворилося на приязнь між фанатами цих клубів), а також «Шахтаря», «Чорноморця», «Металургів»: донецького та запорізького, «Кривбасу», «Ворскли» та «Арсеналу»[8]. З лютого 2014 року діє всеукраїнське фанатське перемир'я[9].Фани «Дніпра» брали активну участь у «Революції гідності» та війні на сході України.[10]
Не дивлячись на те, що, команда фактично не виступає з 2018 року, у неї зберігається чимала фан-база. Фанати не визнають новоствореного «наступника» СК «Дніпро-1», та часто на просторах Інтернету можна зустріти палкі суперечки між фанатами цих клубів[джерело?].
Відвідуваність домашніх матчів «Дніпра»[11], середня кількість глядачів на грі чемпіонату країни впродовж сезону:
Головними протистояннями «Дніпра» можна вважати матчі із київським «Динамо», донецьким «Шахтарем» та харківським «Металістом». Ці матчі завжди викликають інтерес у вболівальників. Також принциповими є два дербі: Дніпровське з запорізьким «Металургом» та Дніпропетровське з іншою командою області — «Кривбасом».
         1983
|
   1988
|
   1991
|
    1992
|
     1992
|
  1993
|
 2000
|
2000
|
 2011
|
  2013
|
  2014
|
Сьогодні клубними кольорами прапора ФК «Дніпро» є поєднання синього, білого та блакитного. Смуги можуть простягатися як вертикально, так і горизонтально, і навіть по діагоналі.
Гімном «Дніпра» починається кожний домашній матч. Коли футболісти виходять на поле для привітання, починає грати пісня гурту Manowar «Gods of war». Це дуже підбадьорює та заводить футболістів та вболівальників «Дніпра».[12]
Текст гімну на офіційному сайті клубу [Архівовано 5 вересня 2012 у Wayback Machine.].
Власником ФК «Дніпро» є Ігор Коломойський. Також він є власником БК «Дніпро» та ХК «Будівельник».
| Місце | Країна | Команда | Очки |
|---|---|---|---|
| 34 |  Англія | «Ліверпуль» | 54.449 |
| 35 |  | «Марсель» | 55.483 |
| 36 | | «Дніпро» (Дніпро) | 52.033 |
| 37 |  | «Спортінг Брага» | 51.776 |
| 38 |  | «Галатасарай» | 50.020 |
Примітка: Дані на 15 травня 2015 року.[13].
Станом на 10 травня 2015[15][16]
| Сезон | Тренер | І | В | Н | П | МЗ | МП | О | Місце |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1992 | Євген Кучеревський | 1 | 1 | 0 | 0 | 2 | 0 | 2 | — |
| Микола Павлов | 18 | 10 | 3 | 5 | 21 | 17 | 23 | 3 | |
| 1992/93 | 30 | 18 | 8 | 4 | 51 | 20 | 44 | 2 | |
| 1993/94 | 34 | 16 | 9 | 9 | 53 | 35 | 41 | 4 | |
| 1994/95 | 17 | 11 | 2 | 4 | 31 | 21 | 35 | — | |
| Олександр Лисенко | 6 | 1 | 4 | 1 | 5 | 6 | 7 | — | |
| Бернд Штанге | 11 | 7 | 2 | 2 | 24 | 6 | 23 | 3 | |
| 1995/96 | 34 | 19 | 6 | 9 | 65 | 34 | 63 | 3 | |
| 1996/97 | В'ячеслав Грозний | 30 | 14 | 13 | 3 | 48 | 19 | 55 | 4 |
| 1997/98 | 13 | 10 | 1 | 2 | 30 | 8 | 31 | — | |
| Вадим Тищенко | 17 | 7 | 3 | 7 | 17 | 19 | 24 | 4 | |
| 1998/99 | 13 | 4 | 1 | 8 | 11 | 23 | 13 | — | |
| Володимир Кобзарєв | 7 | 2 | 1 | 4 | 5 | 9 | 7 | — | |
| Леонід Колтун | 10 | 3 | 3 | 4 | 12 | 14 | 12 | 12 | |
| 1999/00 | 2 | 0 | 0 | 2 | 0 | 6 | 0 | — | |
| Микола Федоренко | 28 | 8 | 9 | 11 | 26 | 46 | 33 | 11 | |
| 2000/01 | 26 | 17 | 4 | 5 | 37 | 18 | 55 | 3 | |
| 2001/02 | 12 | 4 | 5 | 3 | 12 | 11 | 17 | — | |
| Олександр Лисенко | 1 | 0 | 0 | 1 | 0 | 1 | 0 | — | |
| Євген Кучеревський | 13 | 7 | 2 | 4 | 18 | 8 | 23 | 6 | |
| 2002/03 | 30 | 18 | 5 | 7 | 48 | 27 | 59 | 4 | |
| 2003/04 | 30 | 19 | 9 | 5 | 44 | 23 | 57 | 3 | |
| 2004/05 | 30 | 13 | 9 | 8 | 38 | 34 | 48 | 4 | |
| 2005/06 | 12 | 3 | 2 | 7 | 9 | 15 | 11 | — | |
| Вадим Тищенко | 7 | 3 | 3 | 1 | 8 | 5 | 12 | — | |
| Олег Протасов | 11 | 5 | 5 | 1 | 16 | 3 | 20 | 6 | |
| 2006/07 | 30 | 11 | 14 | 5 | 32 | 24 | 47 | 4 | |
| 2007/08 | 30 | 18 | 5 | 7 | 40 | 27 | 59 | 4 | |
| 2008/09 | 6 | 2 | 3 | 1 | 4 | 4 | 9 | — | |
| Володимир Безсонов | 24 | 11 | 6 | 7 | 30 | 21 | 39 | 6 | |
| 2009/10 | 30 | 15 | 9 | 6 | 48 | 25 | 54 | 4 | |
| 2010/11 | 10 | 6 | 1 | 3 | 16 | 6 | 19 | — | |
| Вадим Тищенко | 2 | 1 | 1 | 0 | 4 | 1 | 4 | — | |
| Хуанде Рамос | 18 | 9 | 7 | 2 | 26 | 13 | 34 | 4 | |
| 2011/12 | 30 | 15 | 7 | 8 | 52 | 35 | 52 | 4 | |
| 2012/13 | 30 | 16 | 8 | 6 | 54 | 27 | 56 | 4 | |
| 2013/14 | 28 | 18 | 5 | 5 | 56 | 28 | 59 | 2 | |
| 2014/15 | Мирон Маркевич | 26 | 16 | 6 | 4 | 47 | 17 | 54 | 3 |
| 2015/16 | Мирон Маркевич | 26 | 16 | 5 | 5 | 50 | 22 | 53 | 3 |
| 2016/17 | Дмитро Михайленко | 32 | 8 | 13 | 11 | 31 | 40 | 13 | 11 |
Олег Протасов — 1985 (7-ме місце) Олег Протасов — 1986 (35 голів) Геннадій Литовченко — 1984 Олег Протасов — 1987 Олег Таран — 1983 Геннадій Литовченко — 1984 Олег Венглінський — 2003 Євген Коноплянка (3) — 2010, 2012, 2013 Руслан Ротань — 2016 Олександр Рикун — 2004 Сергій Назаренко (2) — 2006, 2007 Євген Коноплянка — 2013
Джаба Канкава — 2015 Олег Протасов (2) — 1985, 1987 Євген Шахов — 1988
СРСРУкраїна |
Іноземці |
Станом на 1 січня 2017 року
| # | Ім'я | Період виступів | ЧУ | КУ | ЄК | Загалом |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Євген Селезньов | 2009 — 2011, 2012 — 2015 | 68 | 10 | 10 | 88 |
| 2 | Сергій Назаренко | 1999 — 2011, 2016 | 54 | 4 | 8 | 66 |
| 3 | Никола Калинич | 2011 — 2015 | 37 | 3 | 9 | 49 |
| 4 | Матеус | 2011 — 2016 | 35 | 7 | 6 | 48 |
| 5 | Євген Коноплянка | 2007 — 2015 | 35 | 2 | 8 | 45 |
| 6 | Руслан Ротань | 1999 — 2005, 2008 — донині | 33 | 5 | 6 | 44 |
| 7 | Олег Венглинський | 2002 — 2005 | 31 | 4 | 6 | 41 |
| 8 | Олександр Паляниця | 1992, 1995 — 1996, 1997 | 27 | 7 | 2 | 36 |
| 9-10 | Сергій Коновалов | 1992 — 1994, 2001 | 29 | 5 | 0 | 34 |
| 9-10 | Олег Шелаєв | 1999, 2000 — 2008 | 26 | 3 | 5 | 34 |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
