Loading AI tools
рід ссавців З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ви́ві́рка[1][2], віве́риця[3][4], або бі́лка[5][6][ком. 1] (Sciurus) — рід гризунів родини вивіркових. Вивірка пристосована до життя на деревах. Рід налічує багато видів (29[7]), поширених у лісах Європи, Азії та Америки. Вивірки належать до групи немишовидих гризунів. Представники роду — лісові жителі, які живляться переважно насінням та плодами. Вони в основному денні й проводять більшу частину свого часу на деревах, зрідка спускаючись на землю в пошуках їжі. Вивірки будують власні гнізда, зазвичай, у вигляді кулястого витвору з гілок і листя, в порожнинах дерев або у розгілках. Етимологія: наукова назва Sciurus походить від дав.-гр. σκιά — «тінь», οὐρά — «хвіст», σκίουρος — «заслонений хвостом», алюзія до положення хвоста, коли тварина сидить прямо[8].
| Вивірка Час існування: середній міоцен — сьогодення | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
|
Tenes | ||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
Це дрібні гризуни, які мають довгасті тіла з довгими пухнастими хвостами. Вага: 176–768 грамів, довжина тіла без хвоста: 160–308 мм, довжина хвоста: 149–313 мм. Верхня губа розділена. Задні кінцівки довші за передні й мають фізіологічні пристосування в щиколотках, які дозволяють повертатися на 180 градусів; ступні п'ятипалі. Моляри горбкуваті. Є невеликий статевий диморфізм у Sciurus, але більшість середніх показників маси та довжини близькі.
Вивірки всеїдні: крім горіхів, насіння, плодів, грибів і зеленої рослинності вони також вживають в їжу комах, яйця і навіть невеликих птахів, а крім того дрібних ссавців і жаб. У весняний період можуть живитися бруньками рослин.
Однією з притаманних ознак вивірок, є здатність запасати їжу на зиму, зокрема горіхи, закопуючи їх в землю, чи ховаючи в дуплах дерев. Часто вони не знаходять ці запаси, чим сприяють поширенню насіння рослин.
Гризуни з роду Sciurus ведуть денний спосіб життя і витрачають значну частину свого діяльного дня на пошук їжі та розсіювання насіння. Завдяки своїй деревній природі та фізіологічним пристосуванням до лазіння, вони проводять більшу частину часу на деревах і чудово вміють робити прості розрахунки щодо стрибків між деревами на основі хитання гілок і ваги. Ці види переміщують насіння в невеликі сховища для подальшого вилучення. Вони, зазвичай, будують свої гнізда у вигляді круглястої конструкції з гілок і листя в дуплах дерев або розвилках гілок.
Вони харчуються здебільшого горіхами та іншим насінням, фруктами та деякими частинами рослин і, рідше, випадковою тваринною їжею, як от комахи, яйця, пташенята й інші дрібні тварини.
Види Sciurus мають середню тривалість життя 5–10 років, хоча в неволі цей вік може подвоїтися до майже 20 років.
Рід вивірка (Sciurus) є типовим для родини вивіркових (Sciuridae) та всіх його мотрійкових складових: триби Sciurini та підродини Sciurinae. Водночас, родина вивіркових є типовою для надродини вивіркуватих (Sciuroidea), підряду вивірковидих (Sciuromorpha) та групи підрядів «вивіркощелепні», або «сціурогнати» (Sciurognathi). Тобто повна мотрійка має такий вигляд (цифри за [Архівовано 3 червня 2010 у Wayback Machine.]):
Найближчими до вивірок гризунами є чотири роди, що разом з вивіркою входять до складу триби Sciurini:
Рід вивірка поділяють на 7 підродів та 30 видів[9]. Номінативний підрід Sciurus s. str. охоплює 13 видів.
Типовим видом роду є вивірка звичайна (Sciurus vulgaris).
В Україні, як і по всій Європі, поширений один вид цього роду — Вивірка звичайна (Sciurus vulgaris). Найближчий у географічному вимірі інший вид вивірок — вивірка кавказька (Sciurus anomalus), розповсюджена у Грузії і в Закавказзі.
Словник Б. Грінченка подає українське «вивірка» (з варіантами «веві́рка», «вевю́рка»[10]; останнє тотожне пол. wiewiórka) як відповідник до російського «бѣлка»[2], але також наводить синоніми «білка»[6] і «біли́ця»[11], «віве́риця»[12] (останнє — на Галичині[12]).
Слово «вѣверица» засвідчене в давньоруській мові. Воно походить від праслов'янських форм *věverъka, *věverica. Вважають, що праслов'янська назва вивірки утворена від подвоєння праіндоєвроп. кореня *ver («вигинати», «виправляти»), з якого походить також лат. viverra (див. «Вівера»)[13].
«Білка», «білиця» — пізні утворення від д.-рус. бѣла вѣверица («біла вівериця»). Первісно «білицями» («білками») звали лише вивірок з білою шерстю (таке хутро цінувалося особливо високо), потім це слово стало загальним позначенням всіх вивірок[13][14].
В українській теріологічній літературі існує дві видозміни родової назви Sciurus. У хронології в теріологічних оглядах рід згадується так[15]:
У працях зоологів до 1932 року і після 1991 при позначенні роду Sciurus (якому присвячено цю сторінку) переважає назва «вивірка», у період 1933—1991 року родову назву «вивірка» ставили синонімом до видової назви «білка» або вилучали[джерело?]. Поза зоологічною літературою становище дещо інше: більшість словників української мови (зокрема словники Грінченка[16], Огієнка[17] та Тимченка[18], а також Енциклопедія українознавства[19]) подають слова «білка» та «вивірка» як синоніми. Огієнко у Стилістичному словнику української мови вказує, що на Наддніпрянській Україні слово «вивірка» для позначення роду Sciurus невідоме, замість нього вживають слово «білка»[17].
Вивірка доволі часто згадується в українській художній літературі. Кілька прикладів вживання:
Ольга Кобилянська, повість «Через кладку» (1913):
Тут і там ставали ми, здержувані зчудовано блискавичними скоками вивірки по струнких соснах, і мовчали.
Іван Ле, повість «Кленовий лист» (1960):
Під час відпочинку Роман виліз на дерево і ганяв вивірку на невимовну втіху дівчаток.
Олександр Кузьменко, замальовка «Зустріч» (1968):
Притулившись до дерева, я упродовж усієї боротьби розважаю: сонячна вивірка щастя мешкає поряд із тим, хто жадає володіти нею, однак переплигує на інше місце, як тільки людина намагається перехопити її собі в обладу.
Іван Багряний, «Тигролови» (1944):
Перед очима, по буйній яскравій зелені, бігали сонячні зайчики. Десь реготала вивірка.
Дмитро Павличко, «Поля, немов токи скляні» (1965):
Край хати — журавель-батіг, Соснова кучерява шапка, Де сонця золотий горіх Тримає вивірка у лапках.
Олесь Гончар[20], «Бригантина» (1973):
Хто на драбинах, приставлених до розкішних черешневих веж, а декотрі воліють і без драбини обходитись, шастають, мов білки, між гіллям, меткі, верткі, тільки листя шелестить та лоби крізь кетяги черешень проблискують…
Осип Назарук[20], «Роксоляна» (1930):
Почала бігти [Ель Хуррем] парком дрібними ніжками, оглядаючись на нього, як молода вивірка-білка.
Десь у хвойній верховині завовтузилася білка.
І падає сніг, і шумлять дерева… Десь лускає білка горішки дебелі.
Також з назвою роду пов'язані фразеологізми «крутитися як (наче) [та] білка в колесі» та «обідрати як (мов, наче) білку»[22].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
