Білорусь у російсько-українській війні (з 2014)
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Республіка Білорусь та білоруси перебували в різному ступені залучености в російсько-українській війні. Події ознаменувалися найбільш масштабною участю білорусів у бойових діях за кордоном у XXI столітті[1].
28 лютого 2014 року Міністерство закордонних справ Білорусі виразило занепокоєння щодо подій в Україні[2]. 5 березня нелегітимний президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив про підтримку територіальної цілісності України[3]. 23 березня нелегітимний президент Олександр Лукашенко назвав Крим, де-факто, частиною Російської Федерації, але зазначив, що «Україна повинна залишатися цілісною, неподільною, позаблоковою державою»[4].
У липні 2014 року в Мінську був запущений мирний процес щодо врегулювання війни на сході України. У лютому 2015 року на зустрічі представників Нормандського формату в Мінську був присутній Олександр Лукашенко. У рамках серії зустрічей і переговорів були підписані ряд угод, відомих як «мінські»:
- Мінський протокол або Мінськ-1 (5 вересня 2014 року)
- Мінський меморандум (19 вересня 2014 року)
- Мінська угода або Мінськ-2 (11—12 лютого 2014 року)
Республіка Білорусь, близький союзник Російської Федерації, підтримала свого східного сусіда у російському вторгненні в Україну у 2022 році. Перед початком широкомасштабного вторгнення Республіка Білорусь дозволила ЗС РФ проводити тижневі військові навчання на своїй території; однак російські війська не залишили країну після того, як вони мали закінчити. Перед широкомасштабним російським вторгненням 6 лютого 2022 року самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко стверджував, що Україна нібито за 15 років увійде до складу Союзної держави Росії та Білорусі, якщо «ми не наробимо помилок»[5]. Білорусь дозволила Російській Федерації здійснити частину вторгнення зі своєї території, надаючи Росії найкоротший наземний шлях до столиці України Києва[6][7][8][9]. Однак ці сили відступили протягом двох місяців, таким чином припинивши наземні військові операції, що ведуться з Білорусі, і в результаті українська частина прикордонного регіону була знову захоплена Україною[10] Незважаючи на це, ситуація на кордоні залишається напруженою, Україна закриває пункти пропуску, що ведуть до Білорусі, за винятком особливих випадків[11].
Республіка Білорусь спочатку заперечувала свою причетність до війни, але згодом визнала, що дозволила російським ракетним установкам, розміщеним на її території, обстрілювати українські цілі. Серед білоруської опозиції та українських військових з'явилося кілька повідомлень про те, що білоруські війська перебувають в Україні та воюють разом з росіянами, але самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко їх спростував і заявив, що Збройні сили Республіки Білорусь не братимуть безпосередньої участи у війні. Станом на початок 2023 року ЗСРБ не брали участь у бойових діях проти України та залишалися на території Білорусі протягом усієї війни. Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що «не буде» відправляти солдатів в Україну, якщо на неї не нападають першими[11][12].
За даними МЗС України, на початку вторгнення Олександр Лукашенко запевнив президента України Володимира Зеленського, що не залучатиме збройні сили своєї країни на боці Російської Федерації[13]. Перший на початку 2023 року заявив, що Україна запропонувала оформити цю домовленість пактом про ненапад[14].
Участь Білорусі засудили в країнах Заходу, ЄС, США, Сполучене Королівство, Канада та Японія запровадили санкції проти Білорусі. За даними Chatham House, участь Білорусі у війні є непопулярною серед населення[15]. Протести відбулися 27 лютого, в день конституційного референдуму, на якому просили скасувати статус без'ядерної країни Білорусі, але були швидко розігнані. Хакери атакували державні установи Білорусі, а також критично важливу інфраструктуру країни, щоб перешкодити військовим діям Росії в Білорусі.
У перші дні вторгнення Білорусь також брала участь у мирних ініціативах, проводячи російсько-українські переговори на своєму кордоні. Незважаючи на деякі попередні домовленості, переговори не привели до тривалого припинення вогню[16].