У період Сенґоку (1467—1603)— прямі васали володаря, магната або шьоґуна. Його особисті охоронці та охоронці його штабу на війні[2]. Мали право на особисту аудієнцію володаря й носіння зброї в присутності пана. Набиралися з числа старшин, їхніх синів, гвардійців, пажів тощо[2].
У добу шьоґунату Токуґава (1603—1867)— верствавійськовогостану. Група прямих слуг шьоґуна, дохід яких не перевищував 10 тисяч коку. В ієрархічній драбині займали наступну сходинку після магнатів. Мали право на шьоґунську аудієнцію і носіння зброї в присутності шьоґуна. На відміну від васалів японських автономних уділів, отримували від шьоґуна земельний наділ із земельного фонду шьоґунату. Хатамото, дохід наділу якого перевищував 3 тисячі коку, мав право на спорудження форту-резиденції.
Оскільки у штабі стояли панські прапори (хата), охоронці, які перебували при панові (мото), називалися «хатамото» (так само називалося й місце штабу). Коваленко О. Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа.— К.: Дух і Літера, 2013.— С. 558.