Ханбалик

Ханбалик — назва столиці імперії Юань, сучасного Пекіна. Китайська назва міста — Даду (кит. 大都 Dàdū; велика столиця), вимовлялося монголами як Дайду^[1][2] Тюркська назва міста «Ханбалик» перекладається як «Оселя хана»; Санскритська назва міста «Ханбала» перекладається як «Сила хана». Марко Поло транскрибував його як Камбала.

Історія

Юаньська столиця

План Даду

До монгольського вторгнення місто під назвою Чжунду служило столицею чжурчженьської імперії Цзінь. В 1215 році був взятий і спалений монголами, однак в 1264 році Хубілай вирішив відбудувати його під власну столицю. Будівництвом керували архітектори Лю Бінчжун і Амір ад-Дін.^[3] У той же рік почалося зведення мурів; будівництво ханського палацу велося з 1274 року. План забудови міста слідував класичним китайським конфуціанським канонами — «Чжоуським ритуалам» (周禮): по 9 вертикальних і горизонтальних осей; зліва — поклоніння предкам, праворуч — поклоніння Небу тощо.^[4]

Після заснування династії Юань в 1271 році Хубілай-хан перейменував місто в Даду — «велику столицю»^[5] яка стала центром імперії, хоча окремі роботи з будівництва велися аж до 1293 року. Попередня резиденція великого хана, Шанду, набула статусу літньої. В обох цих столицях за час свого перебування в Китаї подовгу бував венеційський купець на службі у Хубілая Марко Поло.

Демонголізація

В 1368 році Чжу Юаньчжан, незабаром після проголошення себе першим імператором династії Мін в Нанкіні, відправився походом на Даду. Останній юанський імператор, Тоґон-Темур, втік до Шанду, а Чжу Юаньчжан, зайнявши місто, зрівняв із землею юанські палаци^[6]. Саме місто було перейменовано в Бейпін. (кит. 北平 Běipíng, букв. «Умиротворена Північ»)^[7] Пізніше, в період правління Юнле, третього імператора Мін, місто було значно розширено і перейменовано в Пекін, а в мурах юаньської столиці Даду зведене Заборонене місто. Залишки старих юанськіх мурів збереглися донині на північ від мурів Мін; нині вони відомі як Тучен (кит. 土城, букв. земляні мури)^[8].

О, мій Дайду, що служив опорою всьому монгольського народу!

Моє місто, де я зимував! … Мій палац, побудований Хутухту, очеретовий палац, в якому проводив літо хубілган Сецен-хан, Кібунг-Шаньду — все відібрали китайці! А мені, Ухагату-хану, залишилося тільки погане ім'я — загравати з китайцями.

Усім народом побудований яшмовий Дайду, де я жив в зимовий час, прекрасний мій Дайду відібраний. Залишили мені, Ухагату-хану, тільки погане ім'я — ворогувавшого з китайцями.

— "Плач Тогон-Темура"^[9]

Подальша історія імені

Незважаючи на офіційне перейменування міста китайцями, назва «Ханбалик» закріпилося серед монголів надовго після падіння юаньської династії; так, перед вторгненням в Китай вождь ойратів Есен-тайші звертався до монгольської знаті зі словами: «заберемо наш Ханбалик назад!»^[10] Від монголів назву засвоїли росіяни, а від них і інші народи СНД.^[11].

Сьогодні біля залишків старовинного муру Даду існує відповідний парк Пекіна.

Примітки

1. Rossabi, M., Khubilai Khan: His Life and Times , p 131
2. Denis Twitchett, Herbert Franke, John K. Fairbank, in The Cambridge History of China: Volume 6, Alien Regimes and Border States (Cambridge: Cambridge University Press , 1994), p 454.
3. People's Daily Online: The Hui ethnic minority
4. «明 史 纪事 本末», «纲 鉴 易 知 录» 卷八
5. The New Encyclopædia Britannica (Encyclopædia Britannica, Chicago University of, William Benton, Encyclopædia Britannica), p 2
6. Ebrey, Patricia Buckley. The Cambridge Illustrated History of China . Cambridge: Cambridge University Press, 1999. ISBN = 0-521-66991-X
7. Susan Naquin, Peking: Temples and City Life, 1400—1900 , p xxxiii
8. beijing / dadu / Beixjing This Month — Walk the Ancient Dadu City Wall. Архів оригіналу за 25 грудня 2014. Процитовано 24 грудня 2014.
9. Цит. по: Золоте сказання // Історія в працях учених лам. М.: КМК, 2005. — ISBN 5-87317-255-2 — с. 39
10. Ming shi, pp.328
11. Выписка, составленная в Посольском приказе, о путях в Цинскую империю [Report about the routes from Russia to the Qing Empire, compiled by Russia's Foreign Office]. 1674, не ранее 17 июля. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 24 грудня 2014. (рос.)