Хакім (араб. حكيم, "мудрець", "той, що вирішує", "суддя")
- Знавець звичаєвого права, до якого зверталися для вирішення різних правових питань як до судді чи арбітра. В доісламській Аравії хакім входив до племінної верхівки, поруч з вождем племені (шейхом), воєначальником (каїд) і провидцем (кахін). У перші десятиліття ісламу хакім зберігав свій статус доти, доки його не замінив каді (духовний суддя), що призначався халіфом. Іноді на пост каді призначалися хакіми
- Третейський суддя, до якого звертаються сторони за взаємною згодою для вирішення справи. До хакіма рекомендується звертатись до розгляду справи духовним суддею (каді). Хакім не володіє виконавчою владою, його статус не визначений, він ніким не призначається, а висувається оточенням завдяки своїй життєвій мудрості і авторитету. Тому в одному племені чи поселенні може бути декілька хакімів, а в іншому їх може не бути зовсім. До особи хакіма не висувається ніяких особливих вимог: ним може бути будь-яка людина, навіть якщо у неї немає ніякої освіти і є якісь фізичні вади. Головною метою хакіма є примирення сторін. У своїх рішеннях він не зобов’язаний керуватись якимись конкретними джерелами права, він однаково може спиратись на ісламські правові норми (фікх), звичаєве право (адат) чи на власний життєвий досвід
- У середньовічній державно-адміністративній практиці хакімом іноді називали обраного керівника невеликого міста чи поселення, а також урядового чиновника, призначеного керувати якоюсь областю
