![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/33/Philip_Larkin_by_Humphrey_Ocean.jpg/640px-Philip_Larkin_by_Humphrey_Ocean.jpg&w=640&q=50)
Філіп Ларкін
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Філіп Артур Ларкін (англ. Philip Arthur Larkin 9 серпня 1922, Ковентрі — 2 грудня 1985, Кінґстон-апон-Галл) — британський поет, письменник і джазовий критик. Перша книга поезій «Північний корабель[en]» вийшла друком 1945 року, далі вийшли два романи «Джилл[en]» (1946) і «Дівчина взимку[en]» (1947). Став відомим після публікації другої збірки поезій «Менш обмануті[en]» 1955 року, далі опубліковано збірки Весілля на Трійцю[en] (1964) та Високі вікна[en] (1974). Від 1961 до 1971 року працював джазовим критиком у газеті The Daily Telegraph, статті вийшли окремою книгою «Все що джаз: щоденник записів 1961–71» (1985). Був редактором «Оксфордської книги англійського вірша ХХ століття[en]» (1973). Нагороджений низкою відзнак, серед яких Золота медаль Королеви за поезію[en]. Після того як 1984 року помер Джон Бетчеман, Ларкіну запропонували посаду поета-лауреата Великої Британії, але він відмовився.
Філіп Ларкін | |
---|---|
англ. Philip Larkin | |
![]() | |
Народився | 9 серпня 1922(1922-08-09)[1][2][…] Ковентрі, Західний Мідленд, Англія, Сполучене Королівство[3] |
Помер | 2 грудня 1985(1985-12-02)[1][2][…] (63 роки) Кінґстон-апон-Галл, Кінгстон-апон-Галл[d][3] ·рак стравоходу |
Поховання | Cottinghamd |
Країна | ![]() |
Діяльність | поет |
Галузь | джаз |
Alma mater | Колледж Святого Іоанна і King Henry VIII School, Coventryd |
Знання мов | англійська[1] |
Заклад | Університет Галлаd і Університет Лестераd |
Членство | Королівське літературне товариство і Американська академія мистецтв і наук |
Роки активності | з 1945 |
Жанр | лірика |
Посада | Booker Prize judged[4] |
Нагороди | |
Закінчивши 1943 року Оксфордський університет за спеціальністю «Англійська мови та література», Ларкін став бібліотекарем. Упродовж тридцяти років працював університетським бібліотекарем у бібліотеці Брінмора Джонса[en] в Університеті Галла[en], де створив більшість своїх надрукованих робіт. За словами Ендрю Моушна[en], його віршам притаманна «дуже англійська, похмура точність» щодо емоцій, місць та стосунків, а Дональд Деві[en] описав їх як «зниження планки й втрату надії». Ерік Гомбеґер (вторуючи Рендаллові Джарреллу) назвав поета «найсумнішим серцем у післявоєнному супермаркеті» - та й сам Ларкін сказав, що депривація для нього була «тим, чим нарциси були для Вордсворта»[5]. Його вірші мають складну, але гнучку форму. На них позначився вплив Вістена Одена, Вільяма Єйтса і Томаса Гарді. Джин Гартлі[en], колишня дружина видавця Ларкіна Джорджа Гартлі ("Marvell Press"), схарактеризувала їх як «пікантну суміш ліризму і невдоволення»[6]. Натомість антолог Кіт Тума зазначає, що в творах Ларкіна є щось більше, ніж можна подумати, якщо сприймати їх лише за репутацією похмуро песимістичних[7].
У Ларкіна склався імідж приземленого, усамітненого англійця, який не любив слави й уникав публічного літературного життя. 1992 року, вже після смерті письменника, Ентоні Твейт[en] опублікував його листи. Це спричинило суперечки щодо його особистого життя та політичних поглядів, що їх Джон Бенвілл назвав жахливими, але й місцями смішними[8]. Ліза Джардін[en] назвала його «часами, запеклим расистом і трохи женоненависником», але академік Джон Осборн твердив 2008 року, що «найгірше, що будь-хто дізнався про Ларкіна, - це якісь грубі листи й схильність до м'якшого порно, ніж те, яким розважається широкий загал»[9]. Попри таку суперечність думок, згідно з опитуванням Товариства поетичної книги[en] 2003 року, Ларкіна обрали найулюбленішим британським поетом за попередні 50 років, майже через два десятиліття після його смерті, а 2008 року The Times назвав його найвизначнішим письменником післявоєнної Британії.
1973 року оглядач газети «Coventry Evening Telegraph[en]» назвав Ларкіна «бардом Ковентрі»[10]. 2010 року в Кінгстон-апон-Галлі провели фестиваль Ларкін 25[en][11] на відзначення 25-річчя від дня поетової смерті. Фестиваль завершився відкриттям 2 грудня статуї Ларкіна роботи скульптора Мартіна Дженнінґса[12][13][14]. 2 грудня 2016 року, по 31-й річниці з дня його смерті, в Кутку Поетів[en] у Вестмінстерському абатстві відкрито кам'яний меморіал Ларкіну[15].