Ундецимакорд
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Ундецимакорд — це акорд, що складається із 5-ти сполучених терцій і охоплює обсяг ундецими[1]. Найчастіше зустрічається в джазі. Різновиди ундецимакорда: домінантновий (C 11, C–E–G–B ♭ –D–F), мінорний (Cm 11, C–E ♭ –G–B ♭ –D–F) та великий (Cmaj 11, C–E–G–B–D–F).[2] Використання підвищеної ундецими утворює різновиди домінантовий збільшений(C 9 ♯ 11, C–E–G–B ♭ –D–F ♯) і великий збільшений ундецимакорд (Cmaj 9 ♯ 11, C–E–G–B–D–F♯) акорди.
![Thumb image](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e5/Eleventh_chord_without_third_on_C.png/320px-Eleventh_chord_without_third_on_C.png)
![Thumb image](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/44/Eleventh_chord_C11_chord.png/320px-Eleventh_chord_C11_chord.png)
![Thumb image](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/2/25/Eleventh_chord.gif)
У домінантовому ундецимакорді одинадцятий ступінь створює дисонанс (малу нону) із терцією, і тому терція часто пропускається[5] (наприклад, 52 секунди в пісні «Sun King» з альбому Abbey Road гурту The Beatles), і таким чином неповний ундецимакорд стає є тотожним нонакорду із затриманням (наприклад, C9sus4, C–G–B♭ –D–F), який у джазі також можна позначити як Gm 7 /C.[6]
Ундецимовий тон може бути підвищений, в цьому разі мала нона між ним і терцієвим тоном перетворюється на велику нону, що зменшує дисонантність акорду і утворює «лідійську домінанту».[7] .
Оскільки верхні звуки акорду (7-й, 9-й, 11-й) утворюють тризвук, в джазовій нотації домінантовий ундецимакорд із пропущеними терцією та квінтою можна записати як складений акорд із басом, тобто, наприклад, C–B ♭ –D–F пишеться як B ♭ /C, підкреслюючи його біфункціональність.
![Thumb image](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/7/75/Eleventh_chord_voice_leading.png/320px-Eleventh_chord_voice_leading.png)
У чотириголосному складенні, терція і квінта також пропускаються, а ундецима при розв'язанні в тоніку залишається на місці.[9]