Українське поетичне кіно
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Українське поетичне кіно — мистецька течія, що виникла в радянському кінематографі у середині 1960-х із виходом «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова.[1][2] На противагу радянському реалістичному українське поетичне кіно виводило на перший план візуальну виразність, сюрреалістичні та етнографічні мотиви. Ця течія залишила по собі ряд новаторських фільмів і спровокувала новий наступ радянської ідеологічної машини на українське кіно, національну свідомість і нетрадиційний художній пошук[3][4].
Розквіт українського поетичного кіно в УРСР припав на 1960-1970-ті роки[5][6]. Авторство терміна «українське поетичне кіно» приписується польському кінокритику Янушу Ґазді, який запропонував його у 1970 році[7][8].
Багато фільмів ідеологічна цензура заборонила до показу у СРСР і вони вийшли на екрани лише наприкінці 1980 — на початку 1990-х[7][9]. Поетичне кіно вплинуло на подальший кінематограф України, окремі його риси неодноразово запозичувалися та наслідувалися в фільмах 1980-2000-х років[10][11][12].