Українська хата
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Українська хата — загальнопоширена на території України назва житлової споруди[1]; тип народного житла України[2].
Білена зовні і всередині під солом'яним дахом хата є основним типом української хати, котра лише у XVII — XVIII ст. набула етнічної виразності і стала етнографічною ознакою українського народу[3]. Від нього відрізняються рублені хати північної частини України (Полісся) і Карпатських гір, де вони дерев'яні, мають відкриті стіни[2].
Українське національне житло створювалося українцями протягом століть шляхом безперервного вдосконалення прийомів і форм, які відповідали умовам життя, побуту й естетичним уподобанням народу[4].
Народна будівельна творчість розвивалася в руслі поступу загальнолюдської цивілізації, на неї впливали суспільні, соціально-економічні, моральні фактори, але українська хата має типові риси всіх районів України, є результатом спільності етнічного складу народу. Внутрішнє планування та інтер'єр української хати характеризується типологічною єдністю. Українська хата стала не тільки житловим простором для людини, місцем родинних обрядів, а й найяскравішим символом української народної культури, добробуту та ознакою духовності української нації. Українська хата є для українців етносимволом[5].
У західних районах побутували назви житла: хижа, халупа, на Лівобережжі — хатина. У південних степових районах частково заглиблене в землю житло називалося бурдей, землянка, а підвищене — верхова хата, горішня хата, горішник. Бідняцька хата гуцулів та бойків Карпат мала назву бурдей (бурдій)[2].