Тивун

Тив́ун^[1][2] (тів́ун, ті́ун) — управитель княжого дому, слуга, що виконував також судові та адміністративні поручення князя.^[3] Назва кількох категорій посадових осіб (прикажчик, управитель, наглядач) у Київській Русі та на українських землях у складі Великого князівства Литовського, Речі Посполитої і Московської держави до XVII століття. Слово тивун (д.-рус. тиунъ, тивунъ) вважається давнім запозиченням з давньоісландської мови: від þjónn («слуга»), що є спорідненим з давн-англ. þéowen («наймичка, служниця»), гот. þius («слуга»), давн.в-нім. dionōn, dionēn та нім. dienen («служити»), а також з прасл. *tekti («бігти, текти»)^[4].

Стародавня Русь

У Київській Русі тіуном називались господарські управителі князя або бояр.

• Тіун огнищанний (пізніше тіун двірський) відав домом (огнищем, двором) феодала;
• Тіун конюшний відав конюшнями і табунами;
• Тіун ратайний — польовими роботами і т. д.

Тіуни були найближчими помічниками феодалів-землевласників у галузі суду і управління. Більшість із них були невільними людьми. Однак за вбивство тіуна згідно з «Руською правдою» платилось подвійну виру. На посаду призначалися дружинники^[5]. Особливо високими вважались звання «кінного тіуна», який відав кіньми князя, тому що князі і дружинники воювали на конях і на конях їздили в далекі подорожі.^[5]

У 14-17 ст. існували тіуни великого князя, що займались його господарством і управляли окремими городами-селами, волостями, та тіуни, що входили до апарату намісників і виконували судові функції.

Велике князівство Литовське

У Великому князівстві Литовському тіунами називались великі феодали, що здійснювали управління волостями (пізніше — намісники).

В окремих місцевостях Галицької Русі, де чинність зберігало давньоруське право, тіуни були виборними представниками сільських громад.

Див. також

• Ключник
• Посадник
• Дідич
• Місництво
• Прикажчик

Примітки

1. • Тивун // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. • Кулаковський П. М. Тивун // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 76. — ISBN 978-966-00-1359-9.
3. КОРОТКИЙ СЛОВНИК історичної термінології, що вживається в «Повісті врем'яних літ». // Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990.—558 с. Доступ
4. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
5. Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:221)

Джерела

• Кулаковський П. М. Тивун // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 76. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Тіун // Новий тлумачний словник української мови (у чотирьох томах) / укл. Василь Яременко і Оксана Сліпушко. — К. : Аконіт, 2000. — Т. 4 : Р — Я. — С. 536. — ISBN 966-7173-02-X.

Посилання

• Тивун // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Тіун // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Тивун // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1896. — 1000 екз.
• Словничок з творів Івана Франка