Loading AI tools
радянський поет З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Леоні́д Іва́нович Топчі́й (рос. Леони́д Ива́нович Топчи́й; 10 (23) березня 1913, Харків — 24 вересня 1974, Казань ) — радянський російськомовний письменник, поет, перекладач і журналіст, член СП СРСР.
Леонід Іванович Топчій | ||||
---|---|---|---|---|
Леонид Иванович Топчий | ||||
Народився | 10 (23) березня 1913 Харків | |||
Помер | 24 вересня 1974 (61 рік) Казань | |||
Поховання | Арське кладовище | |||
Громадянство | СРСР | |||
Національність | українець | |||
Місце проживання | Q30131628?[1] | |||
Діяльність | поет, перекладач, журналіст | |||
Alma mater | Харківське державне художнє училище | |||
Мова творів | російська | |||
Роки активності | 1939—1974 | |||
Жанр | поема | |||
| ||||
Леонід Топчій народився у Харкові 10 (23) березня 1913 року[2][3][4] (за іншими даними: 23 лютого 1913[5] або 1914 року[6]).
Почав писати вірші ще у школі[7]. Змалечку цікавився музикою та живописом.[8] Закінчив Харківське художнє училище[9]. Був членом Спілки радянських письменників[7], обіймав посаду завідувача сектору роботи з молодими авторами Харківської організації СРПУ.[10] Був співробітником газет «Харьковский рабочий»[11] та «Юный ленинец»[7], активно публікувався в Літературному журналі.[12]. 1940 році видав свою першу збірку віршів — «У синього моря» (рос. У синего моря). Друга збірка — «Воєнний час» (рос. Военное время) — була видана 1941-го.[13][6][7] На українську Топчія перекладали Терентій Масенко і Володимир Свідзінський.[12]
Під час німецького вторгнення був визнаний непридатним до служби.[12][14] Не евакуювався із Харкова, оскільки мусив піклуватися коло важкохворого батька.[12][8]. До окупації друкувався у газеті «Соціалістична Харківщина», журналах «Радянська Україна» и «Перець».[15][14]
У 1942 році вірші Топчія були покладені на музику композитором Семеном Тартаковським. Пісня дістала назву «Кавалерійська».[16]
Під час окупації 1941—1943 років публікувався в харківській газеті «Нова Україна»,[17][18] підробляв вантажником, малював вивіски.[12] У 1944 році був репресований за 54-ою статтею КК УРСР за публікації у німецьких газетах.[19][5][20] Відсидів 10 років таборів на Уралі, де на лісоповалі втратив око[3][21][20] (за іншою інформацією око вибив прикладом гвинтівки червоноармієць при звільненні Харкова від німців)[22].
Після звільнення у 1954 році оселився у Казані[5][7]. Співпрацював із газетою «Радянська Татарія» та журналом «Чаян», альманахом «Літературна Казань»[23], обіймав посаду літературного консультанта у піонерській газеті[12]. Перекладав з татарської твори Ахмеда Ісхака, Шайхі Маннур, Дж. Тарджеманова[24][25]. В 1959 видав свій третій поетичний збірник без назви («Вірші»)[7][26] Згодом видав ще кілька тонких збірок поезій.[27][2]
Жив у злиднях[27][28], багато пиячив.[27][29]
14 вересня 1974 року Леоніда Топчія збила міліцейська машина (за іншими даними машина швидкої допомоги[21] або фургон витверезника[27]). Нетверезого і без документів при собі його прийняли за бездомного і відвезли до лікарні, де він помер 24 числа.[5][30] Похований 27 вересня на Арському кладовищі.[31][32]
Більшість віршів Топчія не публікувалась за життя через цензуру[33][20]. Третій великий збірник поета під назвою «Моя золота осінь» вийшов уже посмертно в 1983 році[12][5][34]. А в 1993 році Леонід Топчій був посмертно реабілітований.[35][5]
У 2003 році журнал «Казань» видав збірку віршів Леоніда Топчія під назвою «Воскресіння» за редакцією доньки поета.[35][5][33][35]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.