Теорія кристалічного поля
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Теорія кристалічного поля (англ. crystal field theory) — теорія будови сполук перехідних металів, в основі якої лежить електростатична модель, що пояснює особливості спектрів у видимій та УФ областях, а також магнітні властивості, враховуючи вплив лігандів на енергію d-орбіталей металу. Характер оточення центрального йона електронозбагаченими лігандами по різному впливає на розщеплення d-орбіталей, яке змінюється в залежності від кількості лігандів, відстані їх від центрального атома та їхньої здатності утворювати ковалентні зв'язки. Теорія кристалічного поля розроблена у 1930-х роках.[1]