Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Тенери́фе або Тенеріфе[2], також Тенериф[3] (ісп. Tenerife) — найбільший із семи островів архіпелагу Канарських островів, в Атлантичному океані біля узбережжя Африки. Належить Іспанії. Площа острова становить 2034,38 км², населення — 889 936 мешканців, що становить 43 % чисельності населення всього архіпелагу, він є найбільш населеним островом Іспанії. Тенерифе займає центральне положення щодо островів архіпелагу і разом із трьома сусідніми островами Пальма, Гомера та Ієрро входить до складу провінції Санта-Крус-де-Тенерифе з адміністративним центром в однойменному місті.
| Тенерифе | ||||
|---|---|---|---|---|
| ісп. Tenerife | ||||
 Вигляд з космосу | ||||
Карта  | ||||
| Канарські острови | ||||
| Географія | ||||
| 28°16′ пн. ш. 16°36′ зх. д. | ||||
| Континент | Африка | |||
| Місцерозташування | Атлантичний океан | |||
| Акваторія | Атлантичний океан | |||
| Група островів | Канарські острови | |||
| Площа | 2038 км² | |||
| Найвища точка | пік Тейде, 3718 м | |||
| Країна | ||||
 Іспанія | ||||
| Регіон | Канарські острови | |||
| Адм. одиниця | Санта-Крус-де-Тенерифе | |||
| Населення | 889,936[1] (2014) | |||
| Вебсайт | cabtfe.es | |||
  Тенерифе Тенерифе (Іспанія) | ||||
 | ||||
 Тенерифе у Вікісховищі | ||||
Тенерифе — найнаселеніший острів серед Канарських островів та в Іспанії. Щорічно його відвідують близько 5 мільйонів туристів, це один з найбільших іспанських курортів і найбільший серед Канарських островів.[4] На Тенерифе проводиться один з найбільших у світі карнавалів, а саме Карнавал у Санта-Крус-де-Тенерифе, який прагнуть внести до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.[5] На острові розташований архітектурний символ Канарських островів, Аудиторіо-де-Тенерифе, що також є однією з найвизначніших пам'яток сучасної іспанської архітектури.[6][7] Тенерифе — єдиний іспанський острів із двома летовищами й двома морськими портами, що робить острів легкодосяжним. (Тенерифе-Південний (аеропорт))
На острові розташований університет Ла-Лагуна, заснований 1792 року. Це найстаріший університет на Канарах. Місто Сан-Крістобаль-де-ла-Лагуна (світова спадщина ЮНЕСКО) посідає друге місце на острові й третє — на архіпелазі. Сан-Кристобаль був столицею острова до 1833 року, коли Санта-Круз змінив його[8].
Перші мешканці острова, гуанчі, називали острів Achinet або Chenet. Згідно з Плінієм Молодшим, Юба II вислав експедицію на Канарські острови та Мадейру й дав островам таку назву, бо зустрів на острові дуже лютого собаку (canaria)[9]. Юба II та стародавні римляни посилались на Тенерифе як на Ніварію (Nivaria) — назву, утворену від латинських слів nivis або nieve, що в перекладі означають сніг, через укритий снігом пік Тейде[10].
Мапи 14—15 століть таких авторів, як Бонтьє (Bontier) і Ле Вер'є (Le Verrier), називали Тенерифе Островом Пекла (Isla del Infierno) через вулканічну активність Тейде. Насамкінець, Тейде відповідальний за назву острова, що широко вживається нині: так називали острів тубільці з Ла Пальми. Назву утворено складанням слів Tene (гора) та ife (білий). Пізніше, після колонізації, назву було іспанізовано шляхом додавання літери r, що сполучила два слова, утворивши Tenerife[11][12].
Найдавніше гірське пасмо на Тенерифе піднялось з Атлантичного океану внаслідок вулканічного виверження, яке утворило острів близько 12 мільйонів років тому.[13] Сучасний вигляд острова сформувався 3 мільйони років тому злиттям трьох островів у висліді вулканічної активності Тейде. Вулкан видимий майже з будь-якої точки острова. Його кратер місцями досягає 17 км завдовжки.
Санта-Крус-де-Тенерифе — столиця острова й місце розташування Ради острова (cabildo insular). Місто також є столицею автономної області «Канарські Острови» разом із Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія. Такі інститути управління, як президентський і міністерства відокремлені. Між 1833 і 1927 роками Санта Круз був єдиною столицею Канарських Островів, 1927 року було запроваджено теперішню форму управління.[14]
На Тенерифе розташована найвища точка Іспанії, третій за величиною у світі вулкан Тейде (світова спадщина ЮНЕСКО).[15]
.jpg)
Точно невідомо, коли острови були заселені людьми. Перше письмове свідчення зустрічається у Плінія: люди на острові з'явилися приблизно між V століттям до н. е. і початком нашої ери — це були гуанчі. Близько 2000 років вони були єдиними мешканцями острова, розвиваючись у повній ізоляції і намагаючись найкраще адаптуватися до навколишнього середовища, поки цей процес не був перерваний появою іспанців у 1496 році[16]. У зв'язку з нестачею сировини, насамперед корисних копалин, на побутовому рівні гуанчі жили в кам'яному віці — вони займалися скотарством, примітивним землеробством, збиральництвом, рибальством і збором молюсків, а також кустарним промислом[17]. Для гуанчів характерне багатобожжя з елементами анімізму. На острові до сих пір збереглося безліч ідолів, присвячених цим богам, а на скелях знайдені так досі і не розшифровані різнокольорові петрогліфи[18]. Спільними для аборигенів Канарських островів були віра і поклоніння всюдисущій істоті, якій робилися підношення з проханням про захист і хороші врожаї, а також віра в духів добра і зла. На островах широко практикувалася муміфікація. Початок року на всіх островах припадав на червень, коли збирали врожай і влаштовували свята. Місця, призначені для судових розглядів, облаштовувалися у формі кола і зазвичай знаходилися на височині. Також для племен були характерні танці і ритуали, пов'язані з боями і полюванням[19].
Загалом гуанчі відрізнялися високою соціальною організацією. Суспільство було розділене на страти, приналежність до яких визначалася багатством людини, що вимірювалося кількістю голів худоби. Страти розділяли населення на "дворян" і простий народ, над якими знаходився король (ісп. Mencey)[19].
Приблизно за 100 років до завоювання, на півдні жив легендарний король Тінерфе Великий з Адехе, який зумів об'єднати під своєю владою весь острів і при якому Тенерифе досяг свого максимального процвітання. Після своєї смерті король залишив острів у спадок своїм синам. Вони розділили острів на дев'ять королівств (ісп. menceyatos), які стали згодом прообразами нинішніх муніципалітетів. Також існувала незалежна територія Ахіменейато (ісп. achimenceyatos) (Пунта-дель-Ідальго), якою керував Агуауко (ісп. Aguahuco), "бідний дворянин", незаконнонароджений син Тінерфе і Зебензуї[20]. Під час завоювання в королівствах правили прямі нащадки синів Тінерфе, за винятком Бенкомо (ісп. Bencomo), у якого було два попередники — Імобах і Бентенухья. Більшість імен, що фігурують в історії острова, взяті з книги Румеу де Армаса "Завоювання Тенерифе" сімнадцятого століття, яка носить яскраво виражений літературний характер. Імена королів і царств мають деяку історичну основу, але вони є персонажами[21].
У грудні 1493 року іспанський конкістадор Алонсо де Луго отримав від католицьких королів підтвердження свого права на завоювання острова Тенерифе (на той час більша частина Канарських островів вже була завойована). Виступивши з Гран-Канарії, у квітні 1494 року завойовник висадився на узбережжі сучасного Санта-Крус-де-Тенерифе разом з 2000 піхотинцями і 200 вершниками. Після побудови невеликої фортеці він почав просуватися вглиб острова[22].
Серед menceyes, які очолювали різні королівства на острові, не було єдності щодо ставлення до іспанського вторгнення. Деякі з них були за збереження миру, інші — за початок війни. До перших належали королі Анага, Гуїмар, Абона і Адехе, до других — королі Тегесте, Такоронте, Таоро, Ікоде і Дауте. Вони чинили запеклий опір загарбникам протягом двох років, упродовж яких тривало завоювання острова. І хоча на самому початку іспанські війська зазнали нищівної поразки в першій битві біля Асентехо, технічна перевага конкістадорів давала іспанцям значну перевагу і дозволила їм завдати аборигенам низку поразок у битві при Агере[en], другій битві біля Асентехо і зрештою, до вересня 1496 року жителі острова змушені були припинити опір. Після завоювання Тенерифе багато місцевих жителів, особливо з числа прихильників війни, були обернені в рабство. А нові хвороби, завезені конкістадорами, зокрема, грип і віспа, до яких у гуанчів не було імунітету, ще сильніше їх ослабили. Все це дозволило протягом наступного століття здійснювати масову колонізацію острова іммігрантами з різних територій зростаючої Іспанської імперії (Португалії, Фландрії, Італії та Німеччини). Площа лісів Тенерифе поступово скорочувалася в міру зростання населення острова і зайняття земель під сільське господарство, яке було необхідне, щоб прогодувати населення острова і постачати харчові продукти на експорт. Спочатку, починаючи з 1520-х років, землі використовувалися для вирощування цукрової тростини, а надалі й інших культур, таких як виноград і банани[23].
Тенерифе, як і інші Канарські острови, підтримував тісні відносини з країнами Латинської Америки. Від самого початку колонізації Нового Світу багато експедицій зупинялися на острові по дорозі до Америки, під час яких до них у пошуках кращої долі часто приєднувалися місцеві жителі. Разом із людьми з острова вивозили також окремі види рослин і тварин[24].
Після півтора століття відносного зростання населення на рубежі 1670-х років труднощі в торгівлі викликали занепад у виноробному секторі, який був основою добробуту багатьох землевласників на острові. Разом із тим приблизно в цей же час королівство Кастилії усвідомило необхідність якнайшвидшого заселення пустих територій у Південній Америці, щоб не допустити їх захоплення іншими державами, як це вже сталося раніше з Ямайкою, колонізованою англійцями, або Французькою Гвіаною та Еспаньолою, що відійшли до Франції. Усе це змусило багато сімей емігрувати на Кубу та до Венесуели. Бурхливе зростання сільського господарства, особливо какао у Венесуелі та тютюну на Кубі наприкінці XVII століття та на початку XVIII століття, ще більше підштовхнуло відтік населення з острова. Особливо сильним він був у таких містах, як Буенавіста-дель-Норте, Вілафлор і Ель-Саусаль, які в той період майже повністю спорожніли. Найяскравішим прикладом цього переселення є Сан-Карлос-де-Тенерифе (ісп. San Carlos de Tenerife) на околиці Санто-Домінго, який був заснований у 1684 році в Домініканській Республіці виключно вихідцями з острова Тенерифе. У період з 1720 по 1730 рік загалом 176 сімей переселилися з Канарських островів до Пуерто-Рико. З них 26 сімей у 1726 році емігрували до Америки, де брали участь у заснуванні міста Монтевідео. А через чотири роки, у 1730 році, інша група сімей заснувала місто Сан-Антоніо на півдні Техасу. Наступна хвиля еміграції припала на 1777 та 1783 роки, коли вихідці з порту Санта-Крус-де-Тенерифе були відправлені до Луїзіани, де брали участь в освоєнні Сен-Бернара[24].
Через економічні труднощі, зумовлені нестачею сировини та віддаленістю від Європи, еміграція до Америки, особливо на Кубу та до Венесуели, продовжувалася також і впродовж XIX століття, аж до початку XX століття. Однак десятиліття проведення політики захисту економіки Канарських островів[es], а також розквіт туристичної індустрії дозволили змінити і переломити ситуацію, і тепер багато з нащадків переселенців, які покидали острів протягом останніх п'яти століть, знову повертаються[24].
На острові є кілька археологічних пам'яток періодів, що передували завоюванню. В основному це наскельні малюнки, які можна зустріти в печерах по всьому острову, але особливо багато їх на південному схилі вулкана Тейде. Найбільш значущими є археологічні розкопки в Лос-Камбадосі та Ель-Барранко — місцевостях, що знаходяться поблизу міста Арона[25]. Також великий інтерес для археологів представляє печера Ахбініко (англ. Cave of Achbinico), яка є першим християнським святилищем на Канарських островах[26]. Святилище було таким ще до появи на острові іспанців, коли він був населений лише аборигенами[27]. Ще одним місцем, що представляє великий археологічний інтерес, є територія, яку займало королівство Анага[en]. Загалом ці місцевості є одними з найбагатших на археологічні знахідки на всьому острові[28]. Тут було знайдено багато мумій гуанчів та муміфікованих тварин, а також каменів з написами, таких як "камінь Анаги"[29]. На протилежному боці острова в муніципалітеті Ель-Танке був знайдений інший камінь з письменами, який отримав назву Камінь Заната (ісп. Piedra Zanata). Написи на ньому датуються V—VII століттям і, ймовірно, пов'язані з магічними віруваннями гуанчів[30]. Камінь був знайдений у 1992 році поряд з горою Монтанья-де-Лас-Флорес і зберігається в Музеї природи і людини в місті Санта-Крус-де-Тенерифе.
Головною археологічною пам'яткою для туристів є піраміди Гуїмар. До нашого часу збереглося всього шість ступінчастих пірамід з дев'яти, що існували раніше. Вони знаходяться на південному сході острова в околицях міста Гуїмар. Всі вони викладені з оброблених каменів вулканічного походження прямокутної форми, верхні майданчики і кожен ступінь вирівняні та акуратно посипані гравієм. Майданчики перед початком будівництва кожної піраміди ретельно розрівнювалися, а кутові камені пірамід обточувалися. Їхнє походження і призначення до кінця не зрозумілі. За однією з версій, піраміди Гуїмар зобов'язані своєю появою селянам, які складали один на одного знайдені під час роботи на полях камені, за іншою — вони мають сакральний сенс: усі піраміди мають астрономічну орієнтацію на сонце, а на вершині найвищої з них у день літнього сонцестояння можна спостерігати подвійний захід сонця. Крім того, іспанські піраміди дуже нагадують за формою споруди пірамід Перу і Мексики, а також вежі Месопотамії[31].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
