Сірко Василь Петрович

Васи́ль Петро́вич Сірко́ (нар. 5 березня 1899 р., с. Кінашів, нині Галицького району Івано-Франківської області — пом. 3 листопада 1937, розстрільний полігон НКВД СРСР в урочищі Сандармох, нині в Медвеж'єгорському районі Республіки Карелії, РФ) — український комуністичний діяч у Західній Україні, член КПЗУ.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сірко (значення).

Василь Петрович Сірко
Народився	5 березня 1899(1899-03-05) с. Кінашів (Галичина, Австро-Угорщина)
Помер	3 листопада 1937(1937-11-03) (38 років) Сандармох (Карелія, РРФСР) ·розстріляний
Поховання	Сандармох
Громадянство	ЗУНР→ УРСР→ СРСР
Національність	українець
Діяльність	політик
Відомий завдяки	учасник комуністичного руху в Західній Україні
Партія	КПЗУ, КП(б)У

Жертва більшовицького терору^[1].

Життєпис

Діячі ЗУНР у Золочівському повіті, 1919. Цифрами на фото позначені: 1. о. Стефан Юрик 2. Михайло Балтарович 3. Гнат Дзерович 4. Ілля Цьокан 5. Теодор Ваньо 6. Пор. Юрій Жмур 7. Йосафат Фешур; між 6 і 8 Василь Пачовський 10. Пор. Мирон Дольницький 11. Олександр Малиновський 12. Петро Вовк 14.от. Северин Лещiй 16. сот. Мирослав Янович 18. Кравс 19. Рудольф Фірер 23. Скобельська Анна 24. Пор. Теодор Дацків 25. Білач 26. Василь Сірко 27 Михайло Павлюк 29. сот. Іван Сітницький 30. Ольшанецький 31. Олександр Шаповал 32. Микола Какурін 33. Григорій Сиротенко 42. Гребенц. Зліва від № 40 Парнас Яків

Народився 1899 року в сім'ї незаможного селянина в тогочасному Рогатинському повіті Галичини (Австро-Угорщина). Під час Першої світової війни, перебуваючи у війську Австро-Угорщини, восени 1916-го потрапив у російський полон. Член РСДРП(б) з грудня 1917 року, вступив до секції іноземних комуністів при Самарській організації РСДРП(б). Згодом член Комуністичної партії Західної України, з 1919-го — на нелегальній партійній роботі в Західно-Українській Народній Республіці. Був серед організаторів комуністичного підпілля в Станіславі (нині Івано-Франківськ) та 1-ї нелегальної крайової конференції комуністичних організацій і груп Східної Галичини (лютий 1919), на якій була заснована КПСГ (з 1923-го — Комуністична партія Західної України).

У 1919—1920 служив ув Українській Галицькій армії, потім у ЧУГА і РСЧА. У 1920-му — голова Теребовлянського повітового революційного комітету (Галичина), згодом до 1921-го — викладач 2-ї Київської школи червоних старшин. З квітня 1921-го — уповноважений Галицького бюро ЦК КП(б)У, потім працював у Київському губернському комітеті КП(б)У.

У 1923—1924 роках був заступником голови Київського губернського суду, згодом у Київському окрузі — відповідальний секретар Миронівського райкому КП(б)У (1926—1927). У 1927—1928 роках — секретар Закордонного бюро допомоги Комуністичній партії Західної України при ЦК КП(б)У. Член Політбюро КПЗУ.

У 1928—1929 роках — прокурор Сталінського округу (нині Донецька область), потім відповідальний секретар Макіївського міського комітету КП(б)У (1929—1930, Сталінський округ). Далі на партійній роботі в ЦК КП(б)У, з 1932-го — завідувач Агітаційно-масового відділу ЦК КП(б)У. У 1932—1933 роках працював секретарем Криворізького міського комітету КП(б)У, був членом бюро Дніпропетровського обкому партії.

Репресивну політику московського Кремля, що спричинила Голодомор в Україні (1932—1933), Василь Сірко не схвалював: «…на Украине такое положение, что хоть брось партийный билет»^[2].

Заарештований 17 травня 1933-го у сфабрикованій справі «Української військової організації» («УВО»). Судова трійка при Колегії ДПУ УСРР 10 листопада 1933-го ухвалила присуд за ст. 54-11 КК УСРР — 10 років виправно-трудових таборів.

Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення. Постановою окремої трійки Управління НКВД СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений з островів з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох, що лежить поблизу Повенецької затоки Онезького озера, більш як за 15 км від робітничого селища Медвежа Гора (нині Медвеж'єгорськ, Республіка Карелія, РФ). Реабілітований посмертно 21 жовтня 1960 року.

Див. також

• Список Сандармоху

Примітки

1. Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України. Архів оригіналу за 10 листопада 2013. Процитовано 21 січня 2016.
2. Із заяви соловецького політв'язня Петра Солодуба. Цит. за: Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003. — Т. 1. — С. 425

Джерела і література

• Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — Київ: Сфера, 2003.
• Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 320.

Посилання

• Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991 [Архівовано 6 січня 2016 у Wayback Machine.]. (рос.)
• Сирко Василий Петрович [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]. (рос.)