Синьхайська революція

Сіньха́йська револю́ція в Китаї (кит. трад. 辛亥革命, піньїнь: Xīnhài Gémìng, акад. Сінь-хай ґемін) — революційні події 1911-1912 у Китаї, під час яких було повалено правління маньчжурської династії Цін (правила на півночі Китаю з 1636, змінила династію Мін у 1644).

Синьхайська революція
Нанкінська вулиця у Шанхаї після Синьхайської революції, вивішена прапорами п’яти народів у одному союзі, які тоді використовували революціонери в Шанхаї та Північному Китаї.
Дата: 10 жовтня 1911 – 12 лютого 1912 Місце:  Династія Цін Результат: Перемога Тунменхой Падіння династії Цін Зречення імператора Сюаньтун Створення Тимчасового уряду Китайської Республіки Юань Шикай бере владу як тимчасовий президент Проголошення незалежності Зовнішньої Монголії та Тибету
Сторони
Уряд Збройні сили династії Цін Бейянська армія Роялістська партія	Революціонери Тунменхой Військовий уряд Хубей Товариство старших братів Товариство Неба і Землі Товариство жовтого піску Шаньсі Сичуань Юньнань Чжецзян Регіональні чиновники та воєначальники Сепаратисти Богдо-ханська Монголія Тибет (1912—1951) Урянхайський край
Лідери
Імператор Суаньтун Лунь Юй Цайфен, Принц Чун Юань Шикай Фен Гочжан Ма Аньлян Дуань Цируй Чжан Цзуолінь Ян Цзенсінь Чжао Ерфен Ма Ці	Сунь Ятсен Чан Кайші Хуан Сін Гомер Лі (Військовий радник) Лі Юаньхун Сонг Цзяорен Чень Цімей Цай Е Ху Ханмін Тогс-Очірин Намнансюрен Далай-лама XIII Царонг Оюн Олзей-Очур оглу Комбу-Доржу
Сили
200 000	100,000 невідомо
Втрати
~170,000	~50,000 невідомо

Політична криза в Китаї загострювалася. У 1908, по смерті імператриці Ци Сі, правителем проголошено її онука — дворічного Пуї, а реальну владу захопила маньчжурська знать, яка усунула з найвищих посад китайську аристократію.

У травні 1911 уряд передав право на будівництво залізниць у ряді провінцій спільному британо-франко-німецько-американському консорціуму, відібравши його у китайських акціонерних компаній. Це викликало хвилю невдоволення та спровокувало повстання у Сичуані, а ввечері 10 жовтня виступили революційно налаштовані солдати гарнізону в Учані. «Тунменхой» очолив ці повстання та поширив їх на сусідні провінції — почалася Сіньхайська революція (від назви року з 30 січня 1911 до 17 лютого 1913 за китайським календарем).

29 грудня 1911 представники 17-ти повсталих провінцій у Нанкіні («південній столиці») проголосили Китай республікою й обрали Сунь Ятсена її тимчасовим президентом. Однак республіканський уряд контролював лише частину терену країни, в Китаї тривала Громадянська війна. Командувач імператорськими військами генерал Юань Шикай (1859—1916), який свого часу мав репутацію ліберала, не приховував власних претензій на абсолютну владу. Тому, прагнучи припинити громадянську війну й уникнути іноземного вторгнення, Сунь Ятсен у середині лютого 1912 вдався до компромісу. Він відмовився від посади президента на користь Юань Шикая, а маньчжурська династія, у свою чергу, відмовилася від престолу, хоча за нею залишалися палаци, землі, майно. Новий президент відразу ж перевів уряд із революційного півдня до Пекіна, контрольованого його військами, жорстоко придушив селянські та робітничі виступи та встановив режим особистої диктатури. Його підтримали й іноземні держави, надавши велику банківську позику.

Сунь Ятсен та інші діячі «Тунмінхою» за участю частини лібералів створили 25 серпня 1912 нову партію — Ґоміньдан («Національна партія»). Загалом вона дотримувалася «трьох народних принципів», щоправда, без вимоги зрівняльного переділу землі. Юань Шикай відразу ж розпочав переслідування ґоміньданівців, і тоді в липні 1913 Сунь Ятсен закликав народ до «другої революції». Проте повстання придушили урядові війська, керівники забороненого Ґоміньдану емігрували, а Юань Шикай, розпустивши парламент, скасував конституцію та проголосив себе військовим диктатором. У 1915 він спробував оголосити себе імператором, але його монархія тривала лише 82 дні. Республіканський устрій було повернуто. Незабаром, за підтримки Комінтерну, партія Ґоміньдан посилила свої позиції: перемога революції стала остаточною.

Див. також

• Китайська революція
• Громадянська війна в Китаї (1927—1936, 1946—1950)
• Сунь Ятсен — ідеолог Синьхайської революції в Китаї
• Кокурюкай

Джерела

• Dingle, Edwin J. (1912). China's Revolution: 1911–1912. A Historical and Political Record of the Civil War. Shanghai, China: Commercial Press.
• Kent, P. H. B. (1912). The Passing of the Manchus. London: E. Arnold.

Література

1. Синьхайская революция 1911—1913 гг. / Сборник документов и материалов. М.,1968 г.
2. Сунь Ятсен. Избранные произведения. М., 1985 г.
3. Белов Е. А. Революция 1911—1913 гг. в Китае. М., 1958 г.
4. Ефимов Т. В. Революция 1911 г. в Китае. М., 1959 г.
5. Ефимов Т. В. Буржуазная революция в китае и Сунь Ятсен (1911—1913 гг.). Факты и проблемы. М.,1974 г.
6. Крымов А. Г. Общественная мысль и идейная борьба в Китае (1900—1917 гг.). М., 1972 г.
7. Белов Е. А. Учанское восстание в Китае 1911 г. М., 1971 г.
8. Борох Л. Н. Союз возрождения в Китае. М., 1974 г.
9. Никифоров В. Н. Китай в годы «пробуждения Азии». М., 1982 г.
10. Новая история Китая. М., 1972 г.
11. Вопросы истории. 2004 г. № 10.
12. Дмитриев С. В., Кузьмин С. Л. Что такое Китай? Срединное государство в историческом мифе и реальной политике. — Восток (Oriens), № 3, 2012, с.5-19.
13. 신승하 (10 квітня 2004). 중국근현대사: 근대중국 개혁과 혁명)(상.하). 대명출판사. ISBN ISBN 978-89-5774-109-2. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)