Супутники Урана
27 небесних тіл, що обертаються навколо Урана / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Супутники Урана?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Супутників Урана наразі відомо 28. Вони поділяються на три групи: тринадцять внутрішніх супутників, п'ять великих супутників і десять нерегулярних супутників. Внутрішні та великі супутники мають проградні орбіти й у сукупності класифікуються як регулярні супутники. Навпаки, орбіти нерегулярних супутників віддалені, сильно нахилені та здебільшого ретроградні.
Внутрішні супутники — це невеликі темні тіла, подібні за властивостями й походженням до кілець Урана. П'ять великих супутників еліпсоїдальні, що є ознакою минулої або й теперішньої гідростатичної рівноваги, і чотири з них демонструють ознаки внутрішніх процесів, як-от утворення каньйонів та вулканізм[1]. Найбільший із цих п'яти супутників, Титанія, має діаметр 1578 км і є восьмим за розміром супутником у Сонячній системі, її маса становить близько 1/20 маси Місяця. Орбіти регулярних супутників майже компланарні з екватором Урана, який нахилений до його орбіти на 97,77°. Нерегулярні супутники Урана мають еліптичні та сильно нахилені (здебільшого ретроградні) орбіти на великих відстанях від планети[2].
Перші два супутники, Титанію й Оберон, у 1787 році відкрив Вільям Гершель. Ще два великі супутники, Арієль і Умбрієль, відкрив 1851 року Вільям Ласселл. 1948 року Джерард Койпер відкрив Міранду[3]. Усі інші супутники є значно меншими і були відкриті після 1985 року — місією «Вояджер-2» або за допомогою космічного телескопа «Габбл» і великих наземних телескопів[1][2]. Всі супутники Урана названі на честь персонажів із творів Вільяма Шекспіра та Александера Поупа[3].