Соціальна справедливість
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Справедливість (лат. justitia) – морально-правова категорія, один з основних принципів суспільних відносин, які визначають необхідність об’єктивного, неупередженого ставлення до людини та її вчинків, чесного розв’язання юридичних справ; це відповідність між правами і обов'язками людини, діяннями та визнаннями, шаною й винагородою, проступками (правопорушеннями) й відповідальністю.[1]
Aequum est neminem cum alterius detrimento et injuria fieri locupletiorem – «справедливість вимагає, щоб ніхто не збагачувався незаконно за рахунок шкоди іншому».
Справедливість – один з найважливіших принципів соціальної правової держави.
У сучасній доктрині права виділяються кілька аспектів поняття «справедливість”: справедливість як рівність можливостей в реалізації своїх здібностей та захисту своїх прав і законних інтересів; справедливість розподільча – справедливий розподіл благ виходячи з потреб кожної людини, юридичної рівності людини та з урахуванням її праці і заслуг перед суспільством і державою; справедливість соціальна – справедливий доступ до соціальних благ, справедливість відплатна – справедливість відповідальності за вчинені правопорушення.
Соціальна справедливість стосується правосуддя та справедливості соціальної політики. Починаючи з 1960-х років, концепція соціальної справедливості використовується в різних інституційних контекстах, включаючи освіту та державне управління.
Ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлює:
1. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя. Держави-учасниці вживуть належних заходів щодо забезпечення здійснення цього права, визнаючи важливе значення в цьому відношенні міжнародного співробітництва, основаного на вільній згоді.
2. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнаючи основне право кожної людини на свободу від голоду, повинні вживати необхідних заходів індивідуально і в порядку міжнародного співробітництва, які б включали проведення конкретних програм для того, щоб:
а) поліпшити методи виробництва, зберігання і розподілу продуктів харчування шляхом широкого використання технічних і наукових знань, поширення знань про принципи харчування і вдосконалення або реформи аграрних систем так, щоб досягти найбільш ефективного освоєння і використання природних ресурсів;
b) забезпечити справедливий розподіл світових запасів продовольства відповідно до потреб і з урахуванням проблем країн, як тих,що імпортують, так і експортують продукти.
Стаття 48 Конституції України проголошує, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
За визначенням Конституційного Суду України, держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд, може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов’язана з обов’язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. (Рішення Конституційного Суду України від 28 грудня 2014 року № 76‒VIII від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).