Сміх
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Сміх — вираз емоційного стану людини, тварини[1], пов'язаний з переживаннями неоднозначної, смішної ситуації і супроводжується рядом фізіологічних реакцій організму. Сміх має певне зовнішнє вираження, психофізіологічну природу та соціальну функцію. Сміх проявляється комплексно і в першу чергу складається із мімічних рухів та коротких, але потужних подихів і уривчастих звуків, які супроводжують дихальні рухи.
Людина починає сміятися у тримісячному віці, це природна емоційна реакція організму — зазвичай на позитивні, радісні події[2].
Дослідники з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (США) виявили 65 видів тварин, які видають вокальні сигнали подібні до сміху під час гри або в ході соціальної взаємодії поміж собою в зграї. Тобто тварина також може розсміятися по-своєму. Подібна здатність, наприклад, характерна шимпанзе, гієнам, дельфінам, щурам та багатьом іншим живим створінням[1].
У людей, зовнішньому вираженню сміху природно відповідають почуття щастя, радості, веселості. У той же час сміх може супроводжуватись в зовсім іншими емоціями. Сміх в уявленні народу не безвинні пустощі.
Можна виділити сміх: підбадьорюючий, нахабний і боязкий, дружній і ворожий, іронічний і простосердечний, саркастичний і наївний, грубий, лагідний і багатознаючий, торжествуючий і безсоромний, виправдовуючий, сором'язливий, веселий, сумний, нервовий, істеричний, знущальний, фізіологічний і тваринний, смутний.
Також розрізняють:
- Гомеричний сміх;
- сміх неповаги;
- сміх здивування;
- сміх огиди;
- сміх злоби і гніву;
- сміх задоволення;
- сміх провини;
- сміх остраху та небезпеки;
- сміх страждання (надсаджений та зриваючийся на істеричний плач) та багато інших різновидів сміху.
Філософія, психологія і педагогіка сміху розроблені ще недостатньо. Але з тих праць, які вже з'явилися, випливає, що в різні часи люди сміялися над різноманітними явищами. Це не змінювало головного — внутрішньої єдності сміху, яка дає про себе знати і у простих, і у складних його проявах. Наявність у речах деякої «міри» лиха, яка і збуджує в нас потребу, і головне, бажання сміятися над тим, що здалося нам смішним, виявляється на кожному кроці. Ця дивна особливість сміху — радощі, що супроводжують викриття лиха, — наштовхує на думку про те, що парадокс ховається у самій гримасі сміху (оскал). Людина начебто злиться на те, з чого сміється.