Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Олександр Юхимович Сирота` (7 червня 1976, Киселівка) — журналіст, фотограф, кінематографіст. Член Національної Спілки журналістів України з 2008 до 2020 р.
| Олександр Юхимович Сирота | |
|---|---|
 | |
| Народився | 7 червня 1976 (48 років) Кисілівка Білозерського р-на Херсонської області, Україна |
| Громадянство |  Україна |
| Місце проживання | Київ |
| Діяльність | журналіст, фотограф, кінематографіст, громадський діяч |
| Членство | Національна спілка журналістів України |
| Головував | Громадська рада при Державному агентстві України з управління зоною відчуження (2020, 2021) |
| Мати | Сирота Любов Макарівна |
| Нагороди | Диплом та приз «Большая Георгиевская Лента» IX Міжнародного конкурсу «Золотой Георгий». |
| IMDb | ID 5216920 |
| Сайт | facebook.com/aes.planca |
Є найвідомішим у медіапросторі колишнім мешканцем Прип'яті[1]. Не зміг змиритися з тим, що життя більше ніколи не повернеться до рідного міста, тож знайшов свій власний спосіб «повертатися» додому.
Пише українською та російською мовами. Готує фото- та відеорепортажі. Як колишній мешканець Прип'яті, більшу частину своєї творчості присвятив Прип'яті та Чорнобильській трагедії. Президент Міжнародної організації Міжнародної громадської організації «Центр ПРИПЯТЬ.ком». З 2016 року є членом Громадської ради при Державному агентстві з управління зоною відчуження, а у 2020[2] та 2021[3] роках обраний головою Громадської ради при ДАЗВ України.
Народився 7 червня 1976 р. в с. Кисілівка Білозерського р-на Херсонської обл., Україна. З 1980 року жив у Херсоні, потім у місті Комсомольськ Полтавської обл. А з 1983 року з мамою (відомою нині поетесою Любов'ю Сиротою) переїхав у перспективне місто Прип'ять Київської обл., де навчався в СШ № 1. 27 квітня 1986, після горезвісної аварії на ЧАЕС вони були евакуйовані.
«У квітні 1986 року мені ще не було й 10 років. Тож для мене, тоді безтурботного хлопчиська, та моїх однолітків затишні вулиці нашого міста, усі його двори та закутки, близенький ліс та річка Прип'ять — були місцями для наших дитячих ігор та „військових баталій“… Той роковий день — 26 квітня не був винятком. Пам'ятаю, як ми з друзями після школи побігли на річку й майже до вечора пробули на березі, будуючи фортеці та бліндажі…» — згадує він в одному з інтерв'ю каналу BBC.[4]
З 1987 року постійно мешкає в Києві, де у 1994 закінчив СШ № 267. Вчився на історичному факультеті міжнародного Соломонова університету. Працював спочатку у Київському «Зеленбуді»; оператором АЗС; монтажником обладнання однієї з будівельних фірм; менеджером, технічним директором, а згодом заступником директора з комерції в декількох компаніях по будівництву плавальних басейнів.
З січня по березень 2005 р. на громадських засадах працював редактором розділу «Література і Арт» Інтернет-проекту «Pripyat.com». Нині головний редактор цього проекту. У 2006 р. також був обраний Віце-президентом новоствореної Міжнародної громадської організації «Центр ПРИП'ЯТЬ.ком», основним завданням якої стало донесення інформації про Чорнобильську трагедію та її наслідків якомога ширшому колу громадськості (крім багатьох інших проектів, виключно з цією метою організує та проводить ознайомчі екскурсії у Чорнобильську зону та м. Прип'ять).
У 2016 році реалізував проект моніторингової ортофотозйомки водойми-охолоджувача Чорнобильської АЕС, на базі якої ведеться батиметрія та моделювання ландшафтного зонування у процесі осушення водойми.[5]
У квітні 2020-го взяв участь у гасінні пожеж у Чорнобильській зоні, допомагаючи підрозділам ДСНС України виявляти осередки загорянь в умовах сильного задимлення за допомогою тепловізорного дрону[6].
Тоді ж, спільно з іншими волонтерами, заснував «Волонтерський штаб Чорнобильської зони», що забезпечував необхідними речами та продуктами персонал, залучений у гасінні масштабних пожеж.[7], координуючи роботу волонтерів по всій країні.[8].
Координатор проекту реконструкції пам'ятника «Тим, хто врятував світ» (2020[9])
Член робочої групи з питань номінування Чорнобильської зони до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО при МКІП України.
Спільно з однодумцями створив на кордоні Чорнобильської зони "Секретний музей «Притулок самотнього дозиметриста»(2020).[10]
Організував у місті Чорнобиль перші в історії Чорнобильської зони публічні покази національного фільму «Брама»[11] (Чорнобиль, 2018), та вистави Франківського драматичного театру «Солодка Даруся»[12] (Чорнобиль, 2021) і «Нація»[13][14] (Прип'ять, 26.04.2021).
Як експерт та консультант взяв участь у розробці концепції нового бренду Чорнобильської зони (2019—2020), мультімедійної виставки «Чорнобиль. Подорож» (ВДНХ, 2021), мобільного додатку «Chernobyl App» (2020), музичних проектів «Звуки Чорнобиля»(2020), «Pripyat Pianos» (2018) та інших.
Першим досвідом журналістської роботи була стаття про Чорнобильську трагедію «Хочу, щоб пам'ятали», яка одразу була перекладена англійською й була надрукована в журналі Департаменту Гуманітарних Справ ООН «DHA NEWS» № 16, вересень/жовтень 1995 р. — «I want them to remember» «DHA NEWS».[15] Саме після цієї публікації був запрошений Всесвітньою екологічною організацією Greenpeace у США, та з 9 квітня до 9 травня 1996 р. брав участь у міжнародної акції GREENPEACE «Testimonies tours» (Тур очевидців), де був представником України на масових заходах і зустрічах з громадськістю та українською діаспорою США, присвяченим 10-й річниці Чорнобильської катастрофи.
Зараз друкується у різних ЗМІ (зокрема у газетах "Літературна Україна ", «Ваше здоров'я» та «Пост Чорнобиль»), надає репортажі на декількох каналах телебачення.
Крім того, у 2006 році разом із газетою «Літературна Україна» ініціював звернення до світової спільноти щодо підтримки ідеї створення екологічної пам'ятки м. Прип'ять та заповідної 15-км Чорнобильської зони, як меморіалу найбільшої техногенної катастрофи XX сторіччя, який має бути взят під охорону міжнародної спільноти. «Олександр активно виступає за надання Прип'яті статусу Міста-Музею. Тому що, покинуте місто беззахисне перед мародерами, любителями екстремального туризму і природної стихії. Каже, що людина, яка відвідала це місце, вже не зможе жити так, щоб після неї залишалися мертві міста.»[16]
У грудні того ж року зняв репортаж про мародерство в Чорнобильській зоні та місті Прип'ять, після трансляції якого на 5-му каналі Українського ТБ було порушено кримінальну справу за фактом викрадення й вивозу матеріалів з радіаційно забрудненої зони, а також створено урядову комісію для розслідування цієї справи.
У травні 2008 р. став лауреатом IX Міжнародного конкурсу фільмів, телепрограм, Інтернет-проектів на правозахисну й правоохоронну тематику «Золотий Георгій» та одержав приз «Велика Георгієвська Стрічка» й диплом.
Є співавтором офіційного путівника Чорнобильської зони «Чорнобильська зона відчуження. Путівник туристичними та маловідомими стежками».[17][18]
У 2021 році став переможцем мистецького конкурсу «Книжкові проекти до 30-ї річниці Незалежності України»[19]. Книгу «Чорнобиль. Живий альбом» видано[20] Національним інститутом книги України.
Був організатором зйомок у Чорнобильській зоні та консультантом міні-серіалу Чорнобиль, HBO та консультантом і одним з героїв[21] документального проекту HBO «Чорнобиль: Втрачені плівки»[22]. Також брав участь у роботі над іншими фільмами[23]:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
