Святогірський державний історико-архітектурний заповідник

Святогірський державний історико-архітектурний заповідник
	Емблема СДІАЗ
	49°01′45″ пн. ш. 37°34′24″ сх. д.
Країна	Україна
Розташування	Україна, Донецька область, Святогірськ, вул. Зарічна 3
Засновано	1980
Вебсторінка	sgiaz.uamuseum.com
	Святогірський державний історико-архітектурний заповідник (Україна)
	Святогірський державний історико-архітектурний заповідник у Вікісховищі

Святогірський державний історико-архітектурний заповідник (СДІАЗ) — комплекс пам'яток історії та культури XVII—XX ст.

Коротка інформація Країна, Розташування ...

Закрити

Розташований біля підніжжя крейдяних (Святих гір), на правому березі річки Сіверський Донець (біля міста Святогірськ, Донецька область, Україна)

Створений у 1980 р. постановою Уряду УРСР.

Основою заповідника є комплекс пам'яток історії та культури XVII—XIX ст. Святогірської Свято-Успенської Лаври, пам'ятки монументального мистецтва — пам'ятник Артему (Ф. А. Сергєєву) 1927 року скульптора І. П. Кавалерідзе, Меморіальний комплекс періоду німецько-радянської війни на горі Артема, пам'ятник на могилі лейтенанта В. М. Камишева (Дуб Камишева).

Вже на поч. XVII ст. існував православний Успенський монастир в печерах крейдяної скелі, який об'єднував біля кілометра підземних лабіринтів, печерні храми, келії, трапезну та ніші для поховання ченців. Справжньою перлиною заповідника є Миколаївська церква XVII ст. — унікальна цегляна споруда з крейдяним вівтарем, яка відтворює в камені традиції дерев'яної народної архітектури і засвідчує неперевершеність українського бароко в часи його найвищого розквіту. Всього до комплексу пам'яток історії та культури заповідника входять 30 об'єктів: Успенський собор, Покровська церква, Андріївська каплиця на крейдяній скелі, Печерник, Башти огорожі, Кирило-Мефодіївські сходи, Будинок настоятеля, меморіальна зона поховань відомих родин XIX ст.: Голіциних, Куракіних, Платових, Іловайських та ін. Більша частина цих унікальних пам'яток архітектури зараз відреставрована і входить до національного культурного надбання України.

У 2004 р. були досліджені залишки садиби XIX ст. Потьомкіних (передані до складу заповідника). На території заповідника діють музейні виставки, які суттєво доповнюють відомості про історичне минуле Святих гір.

Історичні відомості

Початковий період формування монастирського комплексу припадає на час заселення «дикого поля» козацтвом і створення перших сторож Російською імперією, на прикордонних з Кримським ханством територіях наприкінці XV — поч. XVI ст.

Перші історичні відомості про Святі гори датуються 1526 роком, коли німецький дипломат З. Герберштайн, а потім літописи від 1541 і 1555 років згадують про наявність переправи через Донець і сторожового пункту біля Святих гір. У першій чверті XVII ст. вже існував православний монастир у Святих горах, іменований у документах — Святогірська пустинь Пречистої Богородиці. Як і п'ять сторіч тому, зупиняє на собі погляд білий крейдяний стрімчак, всередині якого збереглися печерні храми, келії, усипальні, лабіринти ходів. Загальна довжина збережених печерних споруд сягає 900 м, а обсяг 2,5 тис. м.

Композиційно-планувальна структура печер свідчить про існування тут колись обителі гуртожиткового типу з кількістю ченців до 20 осіб. Перший відомий документ про Святогірську пустинь датується 1620 роком, коли ігумен Єфрем з 12 ченцями отримали жалувану грамоту від царя Михайла Федоровича на отримання грошей та хліба з казни.

Ймовірно до цього ж періоду відносяться і інші печерні споруди в Святих Горах, келії ченців-пустельників, підземна церква, яка отримала в XIX ст. ім'я преподобних Києво-Печерських ченців Антонія і Феодосія.

Справжньою перлиною заповідника є Миколаївська церква, створена невідомими майстрами на вершині крейдяної скелі наприкінці XVII в. Це унікальна цегляна споруда з крейдяним вівтарем відтворює в камені традиції дерев'яної народної архітектури в період найвищого розквіту українського бароко в архітектурі.

Будівництво монастирського комплексу біля підніжжя крейдяної скелі відноситься до початку XVIII століття, коли пожертвами ізюмського полковника Ф. Шидловського зводиться кам'яний Успенський собор та інші споруди обителі.

Розвиток архітектурного ансамблю в стилі українського бароко XVIII ст. було перервано закриттям монастиря в 1787 р. за Указом Катерини II про секуляризацію церковних земель. Майно обителі разом із земельними володіннями в 30 тис. гектар опинилися у володінні ясновельможного князя Григорія Потьомкіна-Таврійського.

Поновлення Успенського монастиря відбулося в 1844 році з ініціативи власників Святогірського маєтку А. М. і Т. Б. Потьомкіних.

Успенський собор та інші будівлі монастирського комплексу XVIII ст. не збереглися після кардинальної реконструкції Святогірського ансамблю в сер. XIX століття. У 1850 р. за проєктом архітектора Тона Андрія Андрійовича зводять Покровську церкву із дзвіницею, у 1859—1868 рр. — новий Успенський собор у псевдовізантійському стилі (автор проєкту, архітектор О. М. Горностаєв). До 50-х років XIX ст. відносяться такі оригінальні споруди Святогірського архітектурного комплексу, як Андріївська каплиця на крейдяній скелі, печерник із входами в печери, будинок настоятеля, казначейський корпус, Кирило-Мефодіївська драбина на вершину скелі з Миколаївською церквою, монастирська огорожа з вежами. У 2-ій пол. XIX ст. завершується формування архітектурного ансамблю монастиря будівництвом готельного, господарського двору і келійних корпусів. Тоді ж біля входу до церкви преп. Антонія і Феодосія формується меморіальна зона поховань відомих князівських і дворянських родів XIX в. — Голіциних, Куракіних, Платових, Іловайських тощо.

Усього в XIX столітті було побудовано понад 40 будівель і споруд, які разом із пам'ятками XVII ст. крейдяної скелі створили унікальний архітектурний ансамбль у ландшафті Святих гір.

Надзвичайно гарна місцевість, легендарна історія, святі реліквії і чудотворні образи св. Миколи, Святогірської Божої Матері привертали у Святі гори не тільки паломників, а й відомих діячів культури, письменників, поетів, художників, музикантів. У різний час тут бували і залишили нащадкам свою творчу спадщину Григорій Сковорода, Антон Чехов, Іван Бунін, Василь Немирович-Данченко, Федір Тютчев, Марина Цвєтаєва.

У музеях і приватних колекціях зберігаються Святогірські пейзажі Іллі Рєпіна, С. Василевського, О. Гине, Ю. Федерса, В. Зарубіна, М Ткаченко тощо.

Незважаючи на руйнівні процеси XX століття і закриття в 1922 році Святогірського монастиря, значна частина пам'яток історії та культури збереглася і реставрована в період 1980—2010 рр. Історію Святих гір показано засобами музейної експозиції. На території заповідника діє історичний музей та виставкові зали.

Крім пам'яток Святогірського монастиря XVII—XIX ст., до складу історико-архітектурного заповідника увійшли такі об'єкти культурної спадщини як пам'ятник Артему (1927 р. скульп. І. П. Кавалерідзе), меморіал Великої Вітчизняної війни на горі Артема, пам'ятник-могила лейтенанта В. М. Камишева (Дуб Камишева), руїни втраченої садиби XIX в. власників Святогірського маєтку Потьомкіних.