Самойленко Микола Павлович

Микола Павлович Самойленко (нар. 12 лютого 1954, с. Покровське, Нікопольський район, Дніпропетровська область^[1]) — український футболіст, нападник і півзахисник.

Микола Самойленко
Особисті дані
Повне ім'я	Микола Павлович Самойленко
Народження	12 лютого 1954(1954-02-12) (70 років)
	с. Покровське, Дніпропетровська область
Громадянство	СРСР  Україна
Позиція	нападник, півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1970  «Трубник» (Нікополь) 9 (2) 1971–1973  «Дніпро» 2 (0) 1974–1975  СК «Чернігів» ? (3) 1975  ЦСКА (Москва) 11 (2) 1976–1981  «Дніпро» 163 (20) 1981  «Колос» (Нікополь) 9 (3) 1982–1989  «Шахтар» (Павлоград) 292 (93)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1993–1994 «Шахтар» (Павлоград) 2002 «Екібастузець»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Самойленко.

Життєпис

Вихованець нікопольської команди «Трубник». Ще навчаючись у школі почав виступати за основний склад. У класі «Б» провів 9 матчів, 2 голи. Одночасно отримав запрошення до юнацької збірної СРСР. У тій команді, поряд з Самойленком, грали майбутні гравці національної збірної Володимир Федоров («Пахтакор»), Валерій Газзаєв («Спартак» Орджонікідзе) і Валерій Горбунов («Шахтар»).

1971 року отримав запрошення від Валерія Лобановського, який очолював «Дніпро». Три роки виступав у дублі дніпропетровського клуба, провів два матчі за головну команду. У першому сезоні дніпропетровці здобули перемогу в першій лізі, а Микола Самойленко провів один поєдинок. У вищій лізі дебютував 8 вересня 1972 року. На 66-й хвилині поєдинку проти «Зеніту» замінив Володимира Федоренка.

Військову службу проходив спочатку в армійському клубі з Чернігова. В 1975 році команда перемогла в першості Збройних Сил. Півфінали і фінал проходили в Москві, а на матчах був присутній другий тренер ЦСКА Валентин Бубукін. За його рекомендацією був переведений до Москви. У першому ж поєдинку за дублерів забив гол, але його команда поступилася землякам-«динамівцям» з рахунком 1:5. Того сезону «армійців» очолював легендарний хокейний тренер Анатолій Тарасов, який відразу після матчу перевів Самойленка до основного складу.

Наступного дня, 13-го липня, дебютував у головній команді. На початку другого тайму вийшов на заміну, а вже через декілька хвилин Борис Копєйкін забив м'яч у відповідь московському «Динамо». Всього за ЦСКА провів 11 лігових ігор (2 голи).

Після демобілізації повернувся до Дніпропетровська. З другого сезону став повноцінним гравцем основи. Всього у складі «Дніпра» провів у вищій лізі 80 матчів (8 голів), а в першій — 85 (12 голів). У другій половині сезону-81 захищав кольори нікопольського «Колоса», одного з лідерів другого дивізіону радянського футболу.

1982 року став гравцем «Колоса» (село Межиріч Павлоградського району). У першій половині 80-х років сільська команда з Дніпропетровщини була одним з лідерів української зони другої ліги. У першому сезоні став бронзовим медалістом чемпіонату УРСР, наступного року — срібним.

Драматичним видався сезон 1984 року. Чемпіонський титул вирішувався не на полі, а в кулуарах футбольних чиновників. В останньому турі у Вінниці команда Самойленка поступилася господарям. «Колос» набрав 51 очко, «Нива» — 50. Однакову кількість з павлоградцями набрав і миколаївський «Суднобудівник». Та вже на фініші з таблиці був вилучений результат його зустрічі з «Нивою» — 1:0. Виявилося, що тренери «Суднобудівника» порушили пункт положення про першість, виставивши на гру «зайвого» гравця віком понад 25 років (положення передбачало, що у складі кожної команди на гру повинно виходити не більше п'яти таких гравців). Були пропозиції переграти матч. Однак у справу втрутилася Федерація футболу СРСР, рішенням якої перемогу в матчі присуджено «Ниві». Вінницька команда перемістилася з третього місця на перше, а «Колос» опустився на другу позицію.

1986 року команда була вимушена переїхати до Павлограда і змінити назву на «Шахтар». Наступний рік був помічником головного тренера Германа Кудзієва. У новому сезоні команду очолив Мансур Гаріфуллін, який попрохав продовжити виступи на футбольному полі. Микола Самойленко грав ще упродовж двох років. Всього за сім сезонів у павлоградському клубі провів 292 лігових матчі, забив 93 м'ячі.

Досягнення

• Віце-чемпіон першої ліги (1): 1980
• Другий призер чемпіонату УРСР (2): 1983, 1984
• Третій призер чемпіонату УРСР (1): 1982
• Чемпіон ЗС СРСР (1, грав за КВО): 1975

Статистика

Сезон	Команда	Ліга	Ігри	Голи
1970	«Трубник» (Нікополь)	D3	9	2
1971	«Дніпро»	D2	1	0
1972	«Дніпро»	D1	1	0
1974	СК «Чернігів»	D3		2
1975	СК «Чернігів»	D3		1
	ЦСКА (Москва)	D1	11	2
1976	«Дніпро»	D1	7	0
	«Дніпро»	D1	8	0
1977	«Дніпро»	D1	27	5
1978	«Дніпро»	D1	24	2
1979	«Дніпро»	D2	42	3
1980	«Дніпро»	D2	42	9
1981	«Дніпро»	D1	13	1
	«Колос» (Нікополь)	D2	9	3
1982	«Колос» (Межиріч)	D3	45	17
1983	«Колос» (Межиріч)	D3	49	15
1984	«Колос» (Межиріч)	D3	31	11
1985	«Колос» (Межиріч)	D3	38	4
1986	«Шахтар» (Павлоград)	D3	33	6
1988	«Шахтар» (Павлоград)	D3	46	23
1989	«Шахтар» (Павлоград)	D3	50	17

Примітки

1. Николай Самойленко: «Если бы не Емец и Жиздик, я бы играл в „Днепре“ пока колени не стерлись» / Александр Петров, Вадим Тахтерин // Газета «Днепр Футбол». — 2004. — Вип. 1 (75) (март). — С. 10-11. (рос.)

Посилання

• Біографія на сайті Nash-Rayon.dp.ua^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Профіль на сайті Ukr-Football.org.ua
• Профіль на сайті Footballfacts.ru