Отці церкви вчились у славнозвісних риторів IV століття Лібанія і Гімерія[1];
Оратор, який має хист красномовця.
У віршах про партію і Батьківщину Рильський виявляє себе як досвідчений ритор у найкращому розумінні цього слова[2]; Корнель, Расін, Мольєр, Вольтер, Гюго, Дюма— це інша річ: про них ми не замислюючись скажемо, що вони, можливо, прекрасні, чудові літератори, віршувальники, митці, ритори, декламатори[3].
Оратор, який, володіючи мистецтвом красномовця, говорить красиво, але беззмістовно.
У нас всякого було народу, не тільки поповичів, тих риторів.., та й панів високо-вчених (Стор., І, 1957, 259).
У братських школах і в академії України та в духовних семінаріях дореволюційної Росії— учитель або учень по класу риторики.
Колишній ритор Київської академії, вихований на промовах і політичних трактатах Цицерона та мемуарах Юлія Цезаря..,— стояв на цілу голову вище не тільки за своїх однолітків, а найосвіченіших людей цілого війська[4].
Одним з найкращих риторів часів Київської Русі ми можемо назвати митрополита Іларіона, а його «Слово про закон і благодать» як підручник по мистецтву красномовства.
