Революція гвоздик
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Революція гвоздик (порт. Revolução dos Cravos) або 25 квітня (порт. 25 de Abril) — військовий переворот лівих офіцерів, який 25 квітня 1974 року повалив авторитарний режим Нової Держави в Лісабоні[1], спричинивши значні соціальні, економічні, територіальні, демографічні та політичні зміни в Португалії та її заморських колоніях в рамках Революційного процесу в дії (порт. Processo Revolucionário Em Curso). Наслідком став перехід Португалії до демократії та завершення Колоніальної війни.
Революція гвоздик | |
Країна | Португалія |
---|---|
Місце розташування | Португалія |
Дата й час | 25 квітня 1974 |
Кількість поранених | 40 |
Кількість загиблих | 11 |
Революція гвоздик у Вікісховищі |
Революція почалася як переворот, організований Рухом збройних сил (порт. Movimento das Forças Armadas) (MFA), що складався з військових офіцерів, які виступили проти режиму, але незабаром до нього приєдналася несподівана, народна кампанія громадянського опору. Почалися переговори з африканськими рухами за незалежність, і до кінця 1974 року португальські війська були виведені з Португальської Гвінеї, яка стала державою-членом ООН під назвою Гвінея-Бісау. 1975 року незалежність здобули Кабо-Верде, Мозамбік, Сан-Томе і Принсіпі та Ангола в Африці, а також проголосив незалежність Східний Тимор у Південно-Східній Азії. Ці події спричинили масову еміграцію португальських громадян з африканських територій Португалії (переважно з Анголи та Мозамбіку), що призвело до появи понад мільйона португальських біженців — реторнадос[2][3].
Революція гвоздик отримала свою назву завдяки тому, що під час неї майже не пролунало жодного пострілу, а також тому, що коли населення вийшло на вулиці, щоб відсвяткувати кінець диктатури, працівниця ресторану Селеста Каейру запропонувала гвоздики солдатам, а інші демонстранти наслідували її приклад і поклали гвоздики на дула рушниць і на солдатську форму[4]. У Португалії 25 квітня є національним святом — День Свободи, (порт. Dia da Liberdade) що відзначається на честь революції.
Організована майором, пізніше — бригадним генералом Отелу Сарайвою де Карвалью (порт. Otelo Saraiva de Carvalho) за допомогою приблизно 300 офіцерів різних політичних поглядів, в основному капітанів за військовим званням.
Сигналом до початку підготовчого етапу стала передача по радіо порт. «E depois do adeus» («і після прощання»), це був тодішній португальський номінант на пісенний конкурс Євробачення, передана о 22:55 24 квітня, а початок самого заходу повинен бути переданий по католицькому радіоканалу «Ренашсенса» пісні композитора Жозе Афонсу «Grândola, vila morena» («Грандола, селище-смуглянка»), яка вийшла в ефір о 1:05 25 квітня. У розпорядженні організаторів були інженерний полк, школа військових адміністраторів, батальйон «касадореш», полк легкої артилерії, команда стрілецького полігону, піхотний полк, навчальний центр артилерії, 10-а група поліції громадського порядку, три військові школи різного профілю в околицях Лісабона, кавалерійський полк (де-факто танковий), навчальний центр «спеціальних операцій».
О 3-й годині ночі були взяті штаб гарнізону, радіостанції, телебачення, аеропорт, і введені сили в район Террейру-ду-Пасу, де розташовувалися міністерства. О 11:45 змовники оголосили, що контролюють ситуацію в країні на всій її площі, але прем'єр-міністра Марселу Каетану вдалося вмовити піти у відставку тільки ввечері.
На вулицях викрикувалось гасло «O Povo unido, jamais será vencido!» («Об'єднаний народ ніколи не переможуть!», переклад пісні «El pueblo unido jamás será vencido», присвяченої опору чилійської диктатури), що знаменувало закінчення найтривалішої фашистської диктатури в Європі.