Протир

Про́тир, або про́тирум (дав.-гр. πρόϑυρον, італ. protiro) — в середньовічній архітектурі та архітектурі Раннього Відродження — невеликий портик, що прилягає до фасаду або притвору церкви і складається зі склепіння та двох колон, які його підтримують. Спочатку призначався для укриття жебраків від негоди. Часто нижня частина колон протирів декорована стилофорами. В римському будинку протиром називали прохід або короткий коридор, що з’єднував двері, які виходили на вулицю, з дверима, які вели до атріуму^[1].

Протир

Протир у Вікісховищі

Історія

Найдавніші збережені приклади протирума знаходяться в Вірменії. У Ечміадзінському монастирі є протирум, який можна віднести до V століття, незважаючи на те, що центральна будівля, до якої він прибудований, була відновлена в VII столітті та сильно змінена згодом. Подібний протирум, над яким височіє багатокутний арковий табернакль, знаходиться також у церкві Святої Рипсіме в Вагаршапаті. У церкві Святої Гаяне в тому ж районі, побудованій близько 630 року, але суттєво відреставрованій у XVII столітті, є протир з балдахіном. Тип протира з виглядом башточки позаду будівлі, з двома або трьома ярусами також розвинувся пізніше в вірменській архітектурі: він присутній, наприклад, у церкві Святого Хреста на острові Ахтамар (915—921 рр.) на озері Ван^[1].

Галерея

• 
  Протир до трансепту в Санта-Марія-Маджоре в Бергамо
• 
  Протир Собору Святого Івана Хрестителя в Монці
• 
  Протир собору Модени
• 
  Протир собору Анкони

Примітки

1. Emilio Lavagnino Protiro Enciclopedia Treccani(італ.)

Література

• P. Rivoira Le origini dell’architettura lombarda, Milano, 1908(італ.)
• P. Toesca Storia dell’arte italiana, I, Torino, 1927(італ.)
• M. T. Tozzi Di alcune sculture medioevali dalla Campania, in Bollettino d’arte, dicembre 1931(італ.)
• A. Terenzio Il restauro del Protiro di S. Cosimato, in Bollettino d’arte, giugno 1931(італ.)
• C. Diehl Manuel d’art byzantin, Parigi, 1925-26(італ.)