Loading AI tools
цвинтар у Житомирі З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Пóльський цви́нтар (пол. Cmentarz polski w Żytomierzu або пол. Cmentarz rzymskokatolicki w Żytomierzu) — історичне кладовище у м. Житомирі, пам'ятка історії, архітектури та монументального мистецтва місцевого значення.
| Польський цвинтар | |
|---|---|
 Центральний вхід на кладовище | |
| Інформація про цвинтар | |
| 50°16′07″ пн. ш. 28°37′49″ сх. д.H G O | |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Житомир |
| Відкрито | 1762 |
| Закрито | 1976 |
| Площа | 9 гектар |
| Кількість поховань | 2222 (описаних) |
Адреса: майдан Руднянський, 8, м. Житомир, 10003 | |
 | |
  Польський цвинтар Польський цвинтар (Україна) | |
Після Люблінської унії 1569 року місто увійшло до складу Речі Посполитої, а у 1775 році уряд Польщі визнав Житомир одним із столичних міст. З переходом Житомира до складу Російської держави у 1804 р. місто стало столицею Волинської губернії. Відповідно до політики царського уряду з початку XIX ст. край активно заселяється вихідцями з Польщі з метою поширення у Росії землеробства і промисловості. Проведений у 1884 р. перепис населення виявив, що в Житомирському повіті проживало тоді 39578 поляків, що становило 13,9 % усіх мешканців повіту та було найвищим показником у губернії.[1]
Перший відомий некрополь житомирських християн, православних та католиків, знаходився на Охрімовій горі, на лівому березі річки Кам'янки. Дата заснування некрополя невідома, але ще у 1930-х рр. дослідниками було зафіксовано поодинокі кам'яні хрести з напівстертими написами 16-17 століть.[2] У 1788 році на католицькому кладовищі побудували каплицю Святого Миколая з усипальницею.[3]
Під впливом просвітницьких течій, з гігієнічних міркувань, по всій Європі ліквідовувалися міські кладовища, місця для поховань облаштовують за межами міст. Відтак, у 1799 році польська громада купила на території Нової Рудні (нині вулиця Короленка) ділянку, на якій у 1800 році було засноване нове католицьке кладовище. Багатьох померлих було ексгумовано та перенесено з Охрімової гори на нове місце. Найстаріше відоме поховання, що збереглося до нашого часу — фрагмент надгробку Юзефіни Скальцовської (1816 рік).[4]
У 1840 році на кладовищі побудували каплицю Святого Станіслава. У тому ж році у нову каплицю перенесли останки з каплиці Святого Миколая. Каплиця Святого Станіслава була зруйнована під час Другої світової війни та відбудована вже на початку 2000-х.
Таблиця на вхідній брамі, що збереглася до нашого часу, засвідчує, що цвинтар поділявся на дев'ять ділянок, кожна з яких носила ім'я небесного покровителя, зокрема на ділянці Святої Софії хоронили духовенство, на безкоштовній ділянці Святого Вінцента — незаможних людей. З часом, у зв'язку із збільшенням поховань, виникла потреба у збільшенні площі кладовища, відтак у 1938 році управа кладовища звернулося до міської влади з відповідним проханням. Згоди на збільшення території цвинтара не була надана, як наслідок, почалася масова ліквідація старих могил, що тривало аж до його закриття у 1976 році.[4]
Вважається, що образ цього кладовища надихнув письменника Володимира Короленка на написання творів «У поганому товаристві» («Діти підзмелля») (1885) та «Історія мого сучасника» (1910).[1]
Кладовище має площу 9 га, розташоване на пагорбах над річкою Кам'янкою. Територія озеленена, є штучні насадження та залишки дубово-соснового лісу віком понад 200 років.[5]
У 1994—1995 групою студентів Кафедри Архітектури і Охорони історичних будівель Свентокшицької політехніки у м. Кельце (Польща) на чолі з доктором Тадеушем Рудковським було здійснено інвентаризацію та опис 2222 пам'ятників. Під час дослідження було виявлено, що абсолютна більшість надгробків зроблена з каменю твердих порід — граніт, лабрадорит та габро. Більше половини надгробків представляють дві моделі — «хрест на пні дерева» та «хрест на скельках». У межах цвинтаря розташовані катакомби: більш нові (1907 рік) — за брамою, ліворуч, більш старі (80-ті роки 19 століття) — поблизу каплиці.[4]
Серед фігурних скульптур зберігся надгробний мармуровий пам'ятник на могилі Станіслави Пашковської (1875—1903) у вигляді ангела, що стоїть навколішки біля хреста. Серед нечисленних металевих надгробків слід відмітити поховання Ельжбети Урбановської (1854 рік) у неоготичному стилі, що має вигляд вежі з ажурними елементами. Цікавою з точки зору форми є склеп-піраміда над похованням Юзефи Липської (1893), облицьованими сірими гранітними плитами. На деяких надгробках збереглися позначки місцевих майстрів, зокрема Генріха Олішкевича та Вацлава Длоугі.[6]
За весь час існування кладовища значна увага його охороні не приділялася, багато поховань було пограбовано, зруйновано та знищено. Відновлене частково, потребує проведення ремонтно-реставраційних робіт, впорядкування та благоустрою.[2][4][7]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
