Однодомні рослини
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Однодо́мність (дав.-гр. μόνος — один, наодинці та дав.-гр. οἰκία — дім) — один зі способів сучасних вищих рослин уникати самозапилення на користь більш прогресивного перехресного запилення, при якому в одній особині (або «в одному домі») розвиваються не лише гермафродитні (двостатеві квітки, які мають одночасно маточки і тичинки), а й роздільностатеві: пестичкові (жіночі) і тичинкові (чоловічі) квітки[1][2][3].
Чарлз Дарвін показав, що самозапилення є вимушеним засобом відтворення рослинами насіння за відсутності умов для перехресного запилення, в результаті якого потомство набуває здатність суміщати спадкові ознаки обох батьків. В ході еволюції перехресне запилення виявилось більш прогресивним шляхом розширення можливостей до пристосування до різних умов проживання. З метою запобігання ймовірності самозапилення у рослин виробилися різноманітні пристосування, у тому числі[2]:
- дихогамія — не одномоментні (різні по часу) строки дозрівання пестиків і тичинок у межах однієї гермафродитної квітки
- гетеростилія — відмінність морфології пестиків і тичинок у межах однієї рослини, частина квіток якої містить пестики з довгими стовпчиками й тичинки з короткими тичинковими нитками, а інші — навпаки. При цьому насіння нормально сформується тільки у разі попадання на довгий пестик пилку з довгих тичинок, а на короткий — з коротких.
Однодомність зазвичай спостерігається в процесі перехресного запилення серед вітрозапильних рослин (анемофілія). Даний спосіб сприяє застаріванню самозапилення, але не застерігає від гейтоногамії (запилення приймочки пилком інших квітів тієї ж особини). У живій природі зустрічаються різноманітні види однодомних багатошлюбних (полігамних) рослин, у яких в межах одного екземпляра співіснують двостатеві (гермафродитні) і одностатеві (пестичкові — жіночі та тичинкові — чоловічі) квітки: гречка, ясен, жоржина, диня[3].