Нікейський символ віри
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Ніке́йський си́мвол ві́ри (грец. Σύμβολον τῆς Νικαίας або τῆς πίστεως; лат. Symbolum Nicaeum) — християнський символ віри, прийнятий на Першому Нікейському соборі (325). Формула віросповідання, в якому оголошувалася божественність Бога-Сина, названого «єдиносущим (ομοούσιος, consubstantialis) Отцю», а після короткого третього компонента формули («віруємо в Духа Святого») містилася анафема аріанству. Після піввікової боротьби з аріанством Нікейський символ був прийнятий більшою частиною церкви й у місцеві формули хрещення були включені його основні визначення.
Під Нікейським символом йдеться також про Нікео-Константинопольский символ віри, доповнений на Першому Константинопольському соборі (381) і уведений у літургію в Антіохії біля 480 року, де опущені анафема й розширена третя частина, у якій проголошується божественність Святого Духа і його рівність Богові-Отцеві й Богові-Синові. Спочатку це був акт монофізитів, що підтвердили тим самим свою вірність Нікейскому символу без додавань, але ця практика виявилася прийнятною й для ортодоксальних послідовників Халкедонського собору 451 року й незабаром стала загальновживаною на Сході. На Заході цей символ був уперше уведений у літургію в Толедо в 589 році. Щоб підкреслити рівність Отця і Сина, до слів про сходження Святого Духа на заході було додано filioque (східні, православні церкви цю зміну не прийняли). У цій формі Нікейський символ увійшов у латинську месу (у VIII столітті в Франції, а в XI — і в Римі).