Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Но́рма міжнаро́дного пра́ва — правило поведінки, яке створюється державами та іншими суб'єктами міжнародного права узгодженням своїх позицій і визнається ними як юридично обов'язкове, спрямоване на регулювання відносин між учасниками міжнародних відносин.[1]
Норми міжнародного права складають фундамент цієї правової системи. Вони встановлюють права та обов'язки суб'єктів міжнародного права, конструюючи ідеальну модель їх взаємодії. Тим самим норми міжнародного права приносять стабільність, визначеність у міжнародних відносинах.
Варто виділити основоположні характерні риси, виходячи із загальної теорії права, які притаманні нормам міжнародного права:
У загальній теорії права норми права мають тричленну структуру — гіпотеза, диспозиція, санкція, але специфіка норм міжнародного права полягає в тому, що вони складаються з двох елементів — гіпотези і диспозиції. Відсутність санкцій в більшості міжнародних- правових норм пояснюється тим, що міри відповідальності і санкцій в міжнародному праві відділені від самих правил поведінки, тому що держави й інші суб'єкти міжнародного права самостійно вибирають примусові заходи з арсеналу таких заходів, що допускається міжнародним правом стосовно правопорушників. Як елемент міжнародної норми санкція зустрічається в нормах, застосовуваних до правовідносин приватного характеру (у міжнародному приватному праві)
Гіпотеза норми міжнародного права – це елемент норми міжнародного права, в якій зазначається умови, обставини, з настанням котрих можна або необхідно здійснювати її диспозицію. Призначення гіпотези — це визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції (гіпотеза відповідає на питання: коли? де? в якому випадку? за якої умови?
Диспозиція міжнародної-правової норми - це елемент норми міжнародного права, в якій зазначаються права та/або обов'язків суб'єктів. Диспозиція вказує, описує дозволену (можливу), обов'язкову (необхідну) або заборонену (неприпустимо) поведінку суб'єкта.
Міжнародний правовий простір відрізняється від будь-якого іншого національного правопорядку вкрай бідним набором засобів примусового виконання витікаючих з норм обов'язків — відсутня єдина універсальна судова система, рішення судів носять здебільшого рекомендаційний характер. Така специфіка міжнародного права підштовхнула деяких теоретиків до висновку щодо неправовій природі її норм. Наприклад, відомий представник школи німецького позитивізму А. Лассон заявляв в 1872 році, що установлення, які витікають з міжнародних договорів та звичаїв, являють собою,,правила мудрості, але не норми права,,.
Проте більшість сучасних учених не поділяють цю позицію і відстоюють юридичну сутність норм міжнародного права. На підтвердження своїх аргументів вони посилаються на:
Як бачимо, певні гарантії дотримання норм міжнародного права та їх реальної дії в рамках міжнародної системи все ж таки існують, що дозволяє говорити про ці норми як про юридичне значення. Однак відмінності від внутрішньодержавного права тут очевидна — ступінь примусової сили норм міжнародного права поступається таким у національно-правових через відсутність повноцінної інституційної бази[2]
Встановлення ієрархії норм і джерел дозволяє громаді піднести певні фундаментальні принципи над звичайними нормами, встановити порядок і ясність у відносинах між нормами, авторитетними інституціями та суб'єктами права. Проблему співвідношення норм міжнародного права вирішувалися на підставі правил, які визначаються сьогодні як загальні принципи права. Вони вказують, наприклад, надавання переваги тій нормі міжнародного права, яка з'явилася пізніше (lex posterior derogat legi priori) або яка є спеціальною по відношенню до загальної норми міжнародного права (lex specialis derogat legi generalis). Незважаючи на те що міжнародні відносини стали більш комплексними та складними, основна функція міжнародного права як регулятора відносин юридично рівноправних суб'єктів залишалась. Міжнародні-правові зобов'язання, виражені у формі міжнародного договору чи звичаю розглядаються як юридично рівноцінні.
В останні півстоліття виник особливий клас загальних норм, наділених безперечною юридичною силою. Відомі як «імперативні норми» або «норми jus cogens», вони вважаються такими, якими мають вищий статус порівняно зі звичайними нормами міжнародного права і мають перевагу над останніми у випадках конфлікту. Таким чином, незалежно від того, чи існує звичайна норма в договорі чи звичаєвому праві, чи є загальним принципом, вона є недійсною, якщо суперечить нормі jus cogens.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.