Мілтон Фрідман
американський економіст, нобелівський лауреат (1976) / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Мілтон Фрідман?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Мі́лтон Фрі́дман (англ. Milton Friedman; 31 липня 1912(19120731), Нью-Йорк — 16 листопада 2006, Сан-Франциско) — американський економіст, який у 1976 році став лавреатом премії з економічних наук на честь Альфреда Нобеля за досягнення в дослідженні споживчого аналізу, розробці грошово-кредитної теорії та демонстрації складності стабілізаційної політики.[17] Разом з Джорджом Стіглером та іншими, Фрідман був серед інтелектуальних лідерів Чиказької школи економіки, неокласичної школи економічної думки, пов'язаної з роботою факультету Чиказького університету, котра відкинула Кейнсіанство на користь монетаризму до середини 1970-х, кола та трансформувалась у нову класичну макроекономіку, що базується на концепції раціональних очікувань. Кілька студентів та молодих професорів, котрих завербував та наставляв Фрідман у Чиказькому університеті, серед яких були Гері Беккер, Роберт Фогель та Роберт Емерсон Лукас пізніше стали провідними економістами.[18]
Фрідман уперше кинув виклик Кейнсіанству, яке він пізніше назвав «наївною» теорією[19] у власній реінтерпретації функції споживання, представленою ним у 1950-х роких. У 1960-ті, він став головним противником кейнсіанської урядової політики[20] і описував свій підхід (разом із основними напрямами економіки), як використання «мови та апарату кейнезіанства», однак заперечував його «початкові» висновки.[21] Фрідман припускав існування «природнього» рівня безробіття і стверджував, що безробіття нижче цього рівня призведе до прискорення інфляції.[22] Він стверджував, що крива Філліпса у довгостроковій перспективі була вертикальною і знаходилась на «природньому» рівні, а також передбачив явище, яке пізніше стало відомим як стагфляція.[23] Фрідман пропагував альтернативну макроекономічну точку зору, відому як «монетаризм» і стверджував, що стабільне, стійке розширення грошової маси є кращою політикою.[24] Його ідеї щодо монетарної політики, оподаткування, приватизації та дерегуляції вплинули на політику уряду США, особливо протягом 1980-х років. Його грошова теорія вплинула на реакцію Федеральної резервної системи на світову фінансову кризу 2007—2008 років.[25]
Фрідман був радником республіканського президента Рональда Рейгана[26] та консервативного прем'єр-міністра Маргарет Тетчер.[27] Його політична філософія звеличувала чесноти економічної системи вільного ринку з мінімальним втручанням з боку держави. Одного разу він заявив, що його роль у скасуванні призову в США є досягненням, яким він пишається найбільше. У своїй книзі 1962 року «Капіталізм і свобода» Фрідман висловлювався на підтримку непризовних збройних сил, вільно плаваючого курсу валют, скасування медичних ліцензій, від'ємного податку на доходи фізичних осіб та шкільних ваучерів[28], а також виступав проти війни з наркоманією. Підтримка права вільного вибору школи привела його до створення Фонду EdChoice.[29] Фрідман був президентом Американської економічної спілки з 1967 року.
Серед робіт Фрідмана монографії, книжки, наукові статті, журнальні колонки, телевізійні програми та лекції, а також охоплення широкого спектру економічних тем та питань державної політики.[30] Його книжки та есеї мали гробальний вплив, у тому числі й у колишніх комуністичних країнах.[31][32][33][34] Опитування проведене серед економістів визнало Фрідмана другим найпопулярнішим економістом XX століття, який поступився першим місцем Джону Мейнарду Кейнсу[35], а журнал «The Economist» описав його, як «найвпливовішого економіста другої половини XX століття … можливо усього століття».[36]
Фрідман помер 16 листопада 2006 року від серцевого нападу. Його вдова Роуз теж відомий економіст, донька Джот — юрист, син Девід — професор економіки Чиказького університету.