Мировий суддя

Мировий суддя (фр. justice de paix, англ. justice of the peace) — особа, яка має повноваження розглядати справи в мирових судах. Це місцеві судові органи нижчої ланки, які мають обмежену юрисдикцію та розглядають малозначимі справи за спрощеною процедурою чи кримінальні справи у першій інстанції та здійснюють попередній розгляд справ у злочинах, що переслідуються за обвинувальним актом^[1].

Походження та приклади

Велика Британія

Родоначальницею мирового суду вважають Англію. Його походження відносять до королівської прокламації 1195 року, за якою у підмогу шерифам стали призначатися наділені адміністративними та поліцейськими функціями «лицарі миру». З відмиранням посади шерифа у XIV ст. «стражі миру», як їх тоді стали називати, набули й судових повноважень. Термін «мирові судді» став офіційним після 1361, коли створено посаду мирового судді у її сучасному значенні. Мирових суддів призначали з-поміж шанованих і законослухняних місцевих жителів, часто, за традицією, без юридичної освіти. Посада мирового судді в Англії почесна, а отже, неоплачувана. Характерною особливістю англійського мирового суду було і залишається поєднання функцій адміністративних (видача наказів про арешт і виклик до суду, проведення попереднього розгляду про злочин, що переслідується на підставі обвинувального акту) і судових у формі сумарної юрисдикції (розгляд справ без присяжних)^[2].

Інститут мирових судів отримав довіру громадян і зберігся дотепер під назвою «магістратський суд» (magistrates' court) в правових системах Англії, Вельсу та Північної Ірландії та під назвою «суд мирових суддів» (justice of the peace court) у правовій системі Шотландії.

Російська імперія

Докладніше: Мирові суди (Росія)

У Російській імперії мирові суди створені відповідно до судової реформи 1864 року. Розглядали дрібні злочини, за які передбачалося тюремне ув'язнення до одного року, та цивільні справ з ціною позову до 500 рублів. Суддів обирали терміном на три роки повітові земські збори або міські думи з-поміж осіб, що мали майновий та освітній цензи.

Примітки

1. В. Вільгушинський, Мирове судочинство: зарубіжний досвід та українські реалії [Архівовано 18 липня 2017 у Wayback Machine.] («Юридична газета», 18.06.2015)
2. Попелюшко В. О. Мирові суди: міжнародний та вітчизняний досвід [Архівовано 21 квітня 2018 у Wayback Machine.] / В. О. Попелюшко // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». — 2011. — № 1 (3). — С. 1–14.

Посилання

• Мировий суддя [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Оверчук С.В. Запровадження мирової юстиції в умовах судової реформи в Україні: теоретико-правове дослідження / Оверчук Сергій // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2019. – № 1(19) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lj.oa.edu.ua/articles/2019/n1/19osvrvu.pdf%5Bнедоступне+посилання+з+жовтня+2019%5D