Loading AI tools
український військовий діяч, видавець З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Марко Данилович Безручко (31 жовтня 1883, Токмак, нині Запорізької області — 10 лютого 1944, Варшава, Генерал-губернаторство, Третій Рейх) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, творець і один із командирів так званого «Дива на Віслі» — військової операції з відбиття наступу російсько-більшовицьких окупантів під Варшавою, яка врятувала незалежність Польщі в 1920 році[1].
| Марќо Дан́илович Безр́учко | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Капітан Генерал-хорунжий | |||||||||
 | |||||||||
| Загальна інформація | |||||||||
| Народження | 31 жовтня 1883 Токмак, Мелітопольський повіт, Таврійська губернія, нині Запорізької області, Україна | ||||||||
| Смерть | 10 лютого 1944 (60 років) Варшава, Генерал-губернаторство, Третій Райх | ||||||||
| Поховання | Православний цвинтар у Варшаві | ||||||||
| Національність | українець | ||||||||
| Alma Mater | Академія Генерального штабу | ||||||||
| Військова служба | |||||||||
| Роки служби | 1918– 1944 | ||||||||
| Приналежність |  УНР | ||||||||
| Вид ЗС |  Армія УНР | ||||||||
| Рід військ |  Сухопутні війська | ||||||||
| Війни / битви | Перша світова війна Радянсько-українська війна | ||||||||
| Командування | |||||||||
| |||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||
| |||||||||
 Безручко Марко Данилович у Вікісховищі | |||||||||
Народився в місті Токмак[2] на Запоріжжі.
У 1908 році закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, в 1914 — Миколаївську військову академію в Петербурзі. На різних офіцерських посадах у російській армії воював і був пораненим у роки Першої світової війни.
З 8 травня 1918 — помічник, а з 15 грудня 1918 — начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Армії Української Держави.
З 12 березня 1919 — начальник штабу Окремої Запорізької бригади імені Симона Петлюри Дієвої армії УНР.
З 26 квітня 1919 — начальник штабу Корпусу Січових Стрільців (командир Євген Коновалець), член Стрілецької Ради.
7 грудня 1919 інтернований польською владою. Перебував на штабних посадах. З січня 1920 року опинився на фронті. Організатор і — з 8 лютого 1920 — командир 6-ї Січової дивізії Армії УНР, що формувалася з інтернованих українських військових у фортеці в Брест-Литовську.
Після підписання Варшавського договору 1920 дивізії Марка Безручка та Олександра Удовиченка спільно з польською армією розпочали наступ на Київ під час польсько-радянської війни 1920. 6 травня 1920 року підрозділи 6-ї дивізії зайняли станцію Боярка. За даними історика Андрія Ковальова, штаб Армії УНР у Боярці розміщувався в особняку Александрової (нині — Боярська дитяча школа мистецтв)[1]. 7 травня — дивізія Безручка в авангарді польсько-українських військ зайняла Київ.
9 травня 1920 року взяв участь у параді польсько-українських військ на Хрещатику.
У червні почалося формування 6-ї дивізії, яку очолив Безручко, згодом саме вона завдасть смертоносного удару більшовицьким військам під командуванням Михайла Тухачевського[3].
З серпня 1920 командував Середньою групою військ Армії УНР. Разом із начальником штабу 6-ї дивізії полковником Всеволодом Змієнком очолював героїчну оборону міста Замостя 28 серпня — 2 вересня та вийшов переможцем у запеклих боях союзних польсько-українських військ (6-та січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) проти першої кінної армії Будьонного. Середня група військ під його проводом вела восени контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород — Бар — Літин.
5 жовтня отримав звання генерал-хорунжого.
Після виснажливих боїв українські війська, покинуті союзниками, відступили за ріку Збруч (21 листопада 1920) і були інтерновані Польщею. Безручко перебував у таборі в Александруві Куявському та в Щипйорні під Калішем.
З 23 травня по 5 серпня 1921 року керував військовим міністерством уряду Української Народної Республіки за кордоном (в екзилі), член Вищої Військової Ради УНР. Пішов з посади «за власним бажанням» на знак протесту у «справі генерала Гаврила Базильського». З 1927 року був членом засекреченого 29-го особового українського Генерального штабу міністра військових справ ДЦ УНР в екзилі генерала Володимира Сальського. Працював у Варшаві в польському військовому картографічному інституті. Був головою Українського клубу УНР в екзилі. З листопада 1940 року, після смерті генерала Сальського, зайняв його пост міністра екзильного уряду. В 1931—1935 роках — голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Був редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність».
Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».
Помер 10 лютого 1944 року у Варшаві. Похований у православній частині міського цвинтаря «Воля»[4] у Варшаві, поруч із могилою друга — генерала Всеволода Змієнка. Там само поховано близько сотні видатних полководців і державних діячів УНР.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
