Loading AI tools
український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, командир Окремої кінної дивізії УНР, організатор УВВ З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іва́н Володи́мирович Омеляно́вич-Павле́нко (31 серпня 1881, Баку — 8 вересня 1962, Чикаго) — український військовий діяч, полковник російської армії (командир 8-го гусарського полку), за доби УНР — командир Сердюцького Лубенського полку, кошовий Харківського козацького коша, інспектор кінноти армії УНР, командир Окремої кінної дивізії армії УНР в 1920 р. Під час боротьби ЗУНР проти поляків прикомандирований з ДАУНР в УГА — командир групи «Наварія» під Львовом, генерал-хорунжий Армії УНР.
| Іван Володимирович Омелянович-Павленко | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Полковник Генерал-хорунжий (5.10.1920) | ||||||||||
 Іван Омелянович-Павленко | ||||||||||
| Загальна інформація | ||||||||||
| Народження | 31 серпня 1881 Баку | |||||||||
| Смерть | 8 вересня 1962 (81 рік) Чикаго, штат Іллінойс,  США | |||||||||
| Поховання | Цвинтар святого Андрія | |||||||||
| Alma Mater | Костянтинівське артилерійське училище | |||||||||
| Військова служба | ||||||||||
| Роки служби | 1898–1921, 1941–1945 | |||||||||
| Приналежність |  Російська імперія→ УНР | |||||||||
| Війни / битви | Перша світова війна Українсько-радянська війна Друга світова війна | |||||||||
| Нагороди та відзнаки | ||||||||||
| ||||||||||
Молодший брат Михайла Омеляновича-Павленка.
Народився у Баку (Російська імперія, тепер Азербайджан) у дворянській родині. Батько — Володимир Омелянович Павленко — генерал від артилерії, син Омеляна Павленка — сотника Задунайського козацтва, яке в 1829 р. повернулося з Османської імперії до Російської імперії. Мати Олександра походила із роду грузинських князів Русієвих-Курцебашвілі.
З 1901 року — офіцер російської армії.
У роки Першої світової війни 1914—1918 — полковник російської армії. Командував 8-м гусарським полком, який він українізував у 1917 році.
У червні 1918 року, за Г.Базильським, очолив 11-у дивізію, начальником штабу залишився підполковник О.Рак. У 1918–1920 — командир Сердюцького кінного Лубенського полку, згодом — кошовий отаман Харківського козацького коша.
У грудні 1918 — лютому 1919 рр. у Галицькій армії командував групою «Наварія» в битві під Львовом.
Улітку 1919 р. — інспектор кавалерії Армії УНР.
Навесні 1920 р. організував і очолив Окрему кінну дивізію — найбільше оперативне з'єднання Армії УНР.
Після поразки УНР перебував в еміграції в Польщі. У часі розслідування по «справі генерала Базильського» в знак протесту написав відвід з посади, 8 липня 1921 року офіційно звільнений з посади військового міністра. З 1923 жив у Празі.
У червні 1941 І. Омелянович-Павленко сформував на Поділлі 109-й поліційний батальйон. За кілька місяців цей підрозділ було перетворено в міську поліцію в Білій Церкві, а на початку 1942 — в 109-й батальйон допоміжної поліції (Шуцманшафт) у Вінниці. Командуючи цим батальйоном, був українським комендантом Вінниці, брав участь у боях проти радянських партизанів. За даними історика Ярослава Тинченка, намагався захищати місцеве населення, зокрема рятував від смерті вінницьких євреїв.
Полковник Михайло Садовський у листі генералу УНР Всеволоду Петріву від 23 жовтня 1941 р. писав:
«Вже багатьох наших людей, офіцерів і цивільних, відправили ми на звільнені наші землі. Офіцери зазвичай займають посади комендантів поліції. Навіть генерал Омелянович-Павленко (молодший) займає посаду такого коменданта по Вінницькому округу. Частина наших офіцерів полягають у ролі перекладачів при німецькій армії»[1].
У 1942 був перекинутий німецьким командуванням до Білорусі для боротьби з партизанами[2].
У квітні 1943 109-й батальйон, який виявив себе дуже надійною бойовою частиною, але зазнав у боях важких втрат (близько 120 чоловік), відтягнуто до Вінниці. Тут відбулося нагородження вояків, що відзначились, і поповнення частини місцевими добровольцями, яких виявилось напрочуд багато.
У червні батальйон переводять до Житомира, де керівництво окружної поліції, вочевидь боячись повторення випадку із 108-им шуцбатальйоном, повністю змінює командування частини й арештовує членів ОУН. Омеляновича-Павленка переводять на посаду керівника вінницької районної поліції, тоді як всі керівні посади займають німці (хоча номінальним комендантом частини залишається український сотник Фещенко-Чопівський). Цей крок викликав різке незадоволення вояків, більшість яких під час першого ж виїзду на операцію здійснили масовий перехід на бік УПА. Залишки батальйону влито до 33-го поліційного полку СС.
З липня 1943 працював над створенням Української визвольної армії.
У 1944 емігрував до Німеччини, після війни переїхав до США.
Його дружиною Була Фатима Гнатівна Гаєвська (1895-1969) - українська актриса, відома як Фатима Омелянович-Павленко. Вона - дочка відомого театрального діяча Гната Казимировича Гаєвського (1858-1919) та Марії Петрівни Левченко, народженої в Полтаві. Гаєвські - шляхетський рід, Левченки - полтавський козацький рід.
У Івана Омеляновича-Павленка народився син Микола, було троє онучат. Всі жили в Чикаго.
Помер генерал у Чикаго, похований разом з дружиною на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
