Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Живосил Лютич, він же Василь Іванович Лютий (нар. 31 липня 1973, м. Звенигородка Черкаської області) — український бандурист, народознавець, рок-музикант, композитор, автор близько 400 музичних творів.
| Лютий Василь Іванович | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 31 липня 1973 (51 рік) |
| Місце народження | Звенигородка, Черкаська область, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство | Україна |
| Професії | композитор |
| Нагороди |  |
 Файли у Вікісховищі | |
Закінчив Київське державне вище музичне училище імені Р. М. Глієра (відділ народних інструментів), Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (м. Київ), Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка та магістратуру при ньому.
Співпрацював з Національною кінематекою України. Його музика звучить у 35-ій та 55-ій серіях проекту «Невідома Україна».
Найбільш популярними з творчості Василя Лютого, є пісня «Меч Арея», за однойменним романом українського письменника Івана Білика[1], яка виконувалася гуртами «Гайдамаки», «Тінь Сонця», «Говерла» та «Веда», та, з пісень власного виконання, «Комарик»[2].
Один з перших виконав на великій сцені пісню «Мій друже Ковалю» (російський варіант «Поручик Голицин»).
Співпрацює з гуртами — «Рутенія», «Гайдамаки», «Тінь Сонця», «Fata Morgana UA» (Київ — Горлівка), «Хорея Козацька», «Варйон/ПоліКарп», «Гонта» [Архівовано 10 листопада 2021 у Wayback Machine.] ; виконавцями — Тарасом Житинським та Тарасом Силенком.
Брав активну участь у акції «Україна без Кучми», Революції на траві, Помаранчевій Революції, неодноразово піднімав бойовий дух піснями зі сцени Революції гідності.
Лауреат Міжнародних та Всеукраїнських музичних конкурсів та фестивалів.
Малим Василя відвели на «прослуховування» до Звенигородської ДМШ (директор — Григорій Григорович Куцан), і попри любов до бас-гітари (побачив на весіллі!) Василь потрапив до класу бандури Бандура.
Любов до української музичної культури прищепила з грою на бандурі перша вчителька — Лідія Сергіївна Щербак.
Перші спроби складати власні твори розпочалися у 9 років. Це були примітивні етюди, вальси та польки для бандури. Побачивши перекладений українською мовою вірш Алєксєя Баранова «Осєнь» (помилково приписують Алєксєю Плєщєєву) створив першу пісню.
Паралельно з навчанням та участю у конкурсах як бандурист, Василь займається додатково композицією та імпровізацією у спеціалістів-теоретиків Лариси Миколаївни Красавіної (Черкаси) та Володимира Івановича Геращенка (Ватутіне). На черкаському міському конкурсі юних композиторів 1987 року пісня Лютого Василя «Робін Гуд» отримала Гран-Прі.
Навчався також у Черкаській № 1 та Ватутінській дитячих музичних школах.
Після закінчення школи, у 1988 вступає до Київського державного вищого музичного училища імені Р. М. Глієра на відділ народних інструментів. Спочатку клас викладача Лідії Максимівни Чмєльової, потім клас викладача Ольги Олексіївни Туровської. 15-річному першокурснику виписали попередження за «український буржуазний націоналізм» — студент запропонував викладачеві читати курс історії СРСР українською мовою. «Закулісні» ігри підлабузників «системи» призвели до тяжких наслідків — відчув на собі «репресивну медицину». А після «виходу на волю» — невизнання та відчуженість світу. Однак Василь своє наздогнав при закінченню училища, завоювавши І-шу премію на конкурсі бандуристів та ІІІ-ю премію на Міжнародному Конкурсі ім. М. В. Лисенка. На останній конкурс прибув з температурою 38, «залишивши без дозволу» інфекційне відділення лікарні.
По закінченню училища повернувся до Черкас, де згодом очолив Центр Сучасної Музики «Сінтез-Мікс» Палацу Дитячої та Юнацької Творчості, вихованці якого брали участь у багатьох позаміських фестивалях та концертах.
На запрошення Національної Кінематеки пише музику та бере участь у зйомках серіалу «Невідома Україна» (35 та 55 серії, відповідно — «Зустріч з Портою» (режисер — Сирбу Яків Олексійович) та «Гайдамаки» (режисер — Рябокрис Олександр Михайлович)).
Співпрацює з Юнацьким театром Палацу, пише музику до вистави «Життя, осяяне коханням» (режисер-постановник Світлана Соколова), грає у багатьох проектах з різнобарвною стилістикою — від Діксіленд (джаз) до Глем-метал року.
З 1994 зі своїм артрок-гуртом «Мідделія» (потім — «Артанія») стає учасником черкаського рок-клубу та черкаської асоціації виконавців сучасної музики. Перемагає на регіональному фестивалі «Свято без приводу» (ІІІ премія у жанрі поп-музики та дипломант у рок-жанрі).
Переїжджає до Києва. Під час свого навчання у Державному педагогічному університеті ім М. Драгоманова отримує ІІ премію у жанрі поп-музики на фестивалі «Перлини сезону», диплом найкращого композитора та аранжувальника фестивалів «Розмай», «Милославія», «Студентський меридіан».
Співпрацює з творчими діячами педагогічного коледжу ім. Ушинського (ансамбль «Коллегіум» під керівництвом Валентини та Вікторії Касьянових). Пісні почали звучати на Національному Радіо.
1997 року був створений фолк-роковий гурт «Зроби Сам», що вдало себе зарекомендував на фестивалі «Червона Рута» у Харкові (1997) та Дніпропетровську (1999). В цей час гурт робить свої перші записи на студії БЗЗ (звукорежисер-Михайло Дєтковський).
Наприкінці 1999-го на деякий час повертається у Черкаси, де з Андрієм Збандутом створюють cyber-psychodelic колектив «Шарлатові Корзна». Однак, після низки виступів та записів колектив припинив своє існування. А Василь міняє артистичну сцену на політичну арену.
В 2000 у складі черкаської команди УНА-УНСО бере участь у заходах «Україна без Кучми». Репресивні органи кидають друзів Василя за ґрати, а йому випадає керівництво крайовою ланкою організації. Як добрий організатор, не тільки врятував існування самої організації, а й досягнув компромісів між іншими правоцентристами та правими, завоювавши авторитет серед націонал-патріотичних організацій.
2003 року переїжджає до Києва, де починає глибоко вивчати дохристиянський період Держави, стає адептом руху Родової Віри. Отримує своє нове й надалі сценічне ім'я — Живосил Лютич.
Випускає диски — «Просинайся наш Боже!», «Щит Перуна» (спільно з Богумиром Миколаївим), «За Україну, за Волю». Пише найпопулярніші свої твори — «Перуниця», «Мати Слава», «Сольба Богам» і «Меч Арея».
2004 року під час студентського протистояння в Сумах (їздив як волонтер) був заарештований та засуджений за адміністративні правопорушення. Допоміг студентам Сумщини у поході за відстоювання автономності сумських університетів. (див.Революція на траві)
2005 року став студентом Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка та закінчив магістратуру при ньому. Навчався у класі Зуєвої Людмили Вікторівни, науковий керівник — Ніколаї Галина Юріївна, викладач-консультант зі світової культури — Приходько Ганна Петрівна.
На сумській студії «ПанІван» записав ще два альбоми — «Оріяна. Життя, як Є» та «На Славу Русі» (режисер — Іван Веснич).
2006 року був запрошений до рок-гурту «Вогнесміх» [Архівовано 19 січня 2019 у Wayback Machine.] як акордеоніст.
Деякий час працював вчителем у київському ліцеї № 157 (директор Костенко Віктор Іванович) та авент-вокером на фірмі «Квадро-Екстрім».
З 2008 року переїхав на Слобожанщину, в місто Рубіжне Луганської області, де працював вчителем у ЗОШ № 9. Паралельно навчався в магістратурі СДПУ ім. Макаренка. Під орудою наукового керівника Ніколаї Галини Юріївни написав дві роботи — «Фольк-рок, як засіб інтеркультурного виховання підлітків в середніх навчальних закладах» та «Генеза бандури»(гіпотеза про скандинавсько-балтійське походження).
З 2004 по 2014 роки як самостійно так і у складі гуртів брав участь у близько 150-ти концертах, що проходили у різних містах України. Під час Майдану Гідності виступав на сцені Майдану.
21 квітня 2014 під час проукраїнського мітингу «За Єдину Україну» у Рубіжному на Луганщині був жорстоко побитий проросійськими колабораціоністами і заарештований органами УМВС.[3]
Після протекції ОБСЄ був відпущений на волю та виїхав з родиною до Києва.
Як артволонтер часто виїжджає в зону АТО. Займається благочинними концертами для вояків Національної Гвардії, частин Збройних Сил України, добровольчих батальйонів.
Співпрацює з творчими колективами «Хорея Козацька» (кер. Народний Артист України Тарас Компаніченко), «Варйон»(кер. Валерій Гладунець), «Гайдамаки» (кер. Олександр Ярмола), «Тінь Сонця» (кер. Сергій Василюк), «Фата Моргана UA» (кер. Антон Коцар). Представляв Україну на фестивалі «Від серця до серця» в м. Шальчинінкай (Литва), на міжнародному радіофестивалі «Калинові мости» у м. Гурово-Ілавецьке (Польща) та ряду заходів присвячених українсько-польським культурно-історичним відносинам. Учасник міжнародних заходів з освіти та культури від України.
Брав участь у заходах Малої академії Наук (керівник Оксен Лісовий), формації «Творчий Сектор» (керівник Костянтин Козак) та формації «Музичний батальйон» (керівник Заслужений діяч мистецтв -Василь Панченко). Співпрацює з Заслуженим артистом України, кобзарем Тарасом Силенком та артистом Житинським Тарасом. Товаришує з відомими письменниками та публіцистами Романом Ковалем та Сергієм Коваленком, політиками — Андрієм Парубієм, Юрком Сиротюком, Віктором Кривенком. Явний та позаявний учасник конференцій «Буття українців».
Вів культурно-пізнавальні передачі на «Радіо Культура» Національної телерадіокомпанії України.
Музикант гурту Рутенія (з ними брав участь у записі трьох альбомів). Сам про участь каже таке:
«Рутенією» захоплювався ще зі студентських часів, але ніколи не думав, що стану учасником цієї формації. Мав колись жартівливе запрошення до «Кому Вниз», серйозне запрошення до «Вася Club», до «Вій» кликали. Але «Рутенія» якось підійшла ближче, за смисловим наповненням.
У складі гурту «Фата Моргана UA» брав участь у виступах з іноземними виконавцями — Крісом Бредлі з Шотландії, та Гердом Крамбером із Німеччини. Останньому робив аранжування його творів, зокрема пісні «Спогади про Майдан».
Окрім «розкрученого» твору «Меч Арея» таким гуртами як «Гайдамаки» та «Тінь Сонця» є ряд інших значущих пісень. Так, 2018 року вийшов офіційний кліп рок-гурту «Гонта» на пісню «Сивий вітер плаче..». Пісня написана 2005 року на слова черкаського поета Володимира Даника [Архівовано 16 серпня 2019 у Wayback Machine.]. Вийшла також академічня версія пісні «Мчать козаки» у виконанні Ольги Матвійчук (аранжування — Володимир Матвійчук).
У складі родинного гурту «Буття» освоює гру на басолі, денцівці, жоломійці, та вторці.
Від початку повномасштабного вторгнення московських загарбників на землі України пішов у добровольчий батальйон УДА (Українська добровольча армія), а потім до підрозділу УВО з яким перейшов до лав 23-го окремого батальйону спеціального призначення 1-ї Окремої Президентської Бригади ім. Б.Хмельницького. В листопаді 2022 року в боях поблизу м. Бахмут Донецької області отримав поранення у вигляді контузії (мінно-вибухова травма).
Серед вчителів Василя Лютого: Лідія Сергіївна Щербак, Любов Федорівна Бридько, Ольга Олексіївна Туровська, Валентина Яківна Петренко — академічна бандура, Лариса Миколаївна Красавіна — теорія музики, імпровізація та композиція, Паливода Іван Гнатович — академічний спів, Ігор Ігорович Савков — оркестрове диригування, Павло Андрійович Ковалик [Архівовано 19 січня 2019 у Wayback Machine.] — хорове диригування, Світлана Григорівна Крамська — хорове диригування, Вардо Мойсеївна Шамелашвілі — фортепіано, Галина Юріївна Ніколаї — науковий керівник, Оксана Бут — гра на басолі та «білий спів», Олег Бут — гра на денцівці та на вторці.
Прадід, Павло Ністратович Лісяний співав у приходському хорі (тенор). Другий прадід, Касіан Лютий, грав на скрипках та був ремонтним майстром. Цього ремесла він навчився від свого батька (ім'я невідоме). Естафету скрипкової гри перейняв дід Методій, який окрім скрипки грав на мандоліні, «руській» гітарі, гармонії, тубі. Мати Людмила одна з перших опанувала бандуру та акордеон, а дядько Григорій продовжував родинну скрипкову стезю. Одначе, музику, як фах, ніхто не обрав.
Одружений, має три доньки. Старша — Дарина Марчук (у шлюбі Бондаренко), закінчила Черкаське музичне училище імені С. С. Гулака-Артемовського за фахом фортепіано, викладає у м. Черкаси. Середня донька — Властемира, школярка. Молодша — Леля (нар. 2018 року). Дружина — Бут Оксана Василівна — доцент кафедри звукорежисури Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, композиторка, фольклористка, художня керівниця етно-гурту Буття. Грає на гуцульських цимбалах, решеті, басолі, бухалі (бубень, бебень), глюкофоні мелодиці, казу, дзвіночках, дзвониках, бубонцях, тріскальцях.
Серед відомих родичів — батько першої дружини Юліанни — Леонід Степанович Марчук — валторніст та народний скрипаль, Бут Олег — народний скрипаль, сопілкар, фольклорист — брат дружини Оксани. Перша дружина — Юліанна Марчук — ведуча на ФМ-радіо, друга дружина — Марина Люта — ведуча Українського Радіо «Культура».
Окрім гри на бандурі, фортепіано та гітарі захоплюється грою на: духових, струнних та ударних народних інструментах; струнних інструментах доби Середньовіччя та Відродження — цитоля[en], мандора, лютня; електронних — семплерах, синтезаторах, секвенсорах; нових музичних інструментах — зафун [Архівовано 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.] та венова
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
