Loading AI tools
маса льоду переважно атмосферного походження, яка набула форму потоку, купола або плити З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Льодовик або лідни́ця[1] — багаторічне природне накопичення льоду на земній поверхні. Утворюється з твердих атмосферних опадів у тих районах, де протягом року таких опадів випадає більше, ніж тане та випаровується.
| Льодовик | |
 | |
| З матеріалу | лід |
|---|---|
| Досліджується в | гляціологія |
| Модельний елемент | Helags glacierd, Йостедал і Періто-Морено |
| EntitySchema для класу | Помилка Lua у Модуль:Wikidata у рядку 198: Невідомий тип сутності.. |
| Категорія краєвидів елемента | d |
 Льодовик у Вікісховищі | |
На Землі 98,5 % льодовикового льоду міститься у величезних льодах полярних областей, однак льодовики трапляються також у гірських хребтах усіх континентів, окрім Австралії, (у Гімалаях, Андах, Кордильєрах, Альпах, на Памірі, Кавказі, деяких високих горах Східної Африки, Мексики тощо), та на кількох високоширотних океанських островах.
Льодовиковий лід — найбільший резервуар прісної води на Землі, який підтримує одну третину світового населення. Оскільки льодовикові маси залежать від довгострокових змін клімату (наприклад, опадів, середньої температури, хмарності), зміни льодовикових мас вважаються одними з найчутливіших індикаторів зміни клімату і є основним джерелом змін рівня океану.
Льодовик формується на земній поверхні, коли сніговий покрив не встигає повністю розтанути і/або випаруватися. Льодовики поширені у високих широтах північної і південної півкуль Землі, у високих горах усіх широт. Загальна площа сучасних Льодовиків становить близько 16 млн км² (11 % площі суходолу), об'єм— близько 30 млн км³, але через глобальне потепління має тенденцію до зменшення. Максимальна потужність криги досягає 4 км. Основна маса криги льодовиків зосереджена в Антарктиді та Ґренландії. Товщина льодовикового покриву Антарктиди становить 2000-4000 м, у ньому зосереджено 80 % прісної води планети. Льодовики Антарктиди і Гренландії, подекуди сповзаючи в океан на шельф і утримуючись на плаву, утворюють шельфові льодовики.
Льодовики можуть характеризуватися досить складною будовою (структурою). В першу чергу для будь-яких типів льодовиків виділяють область живлення і область абляції (руйнування). В області живлення окремо виділяють фірнову-снігову товщу (басейн). Область абляції у гірських льодовиках називають їх язиком. Складні льодовики та льодовикові системи також складаються з певних частин. В межах частин льодовика можна розглядати більш детальну будову: нашарування по глибині, системи тріщин та порожнин, льодовикову гідрофізичну сітку, льодопади, включення гірських порід (морени) та ін. Гідрографічна сітка льодовика може складатися з тріщин з водою на дні, колодязів, льодовикових каналів стоку, каверн повністю або частково заповнених водою, приконтактного шару з водяною плівкою, окремими каналами стоку та кавернами, штучних свердловин, лінз води у сніжно-фірновій товщі на контакті фірн-лід та інших об'єктів.
В гляціології розрізняють два основні типи льодовиків, в яких своєю чергою виділяють окремі різновиди:
Крім того, за температурним режимом виділяють «теплі» льодовики, в яких основна маса криги постійно має температуру танення і «холодні», з основною температурою тіла льодовика нижче за точку танення. Льодовики в сукупності з талими водами беруть участь у створенні льодовикового рельєфу («баранячі лоби», «кучеряві скелі» — на рівнинах, троги, карри, ригелі — в горах, а також моренні рівнини, горби, гряди, зандрові рівнини, флювіогляційні тераси). У процесі руху льодовик виконує складну геологічну роботу — руйнування, перенесення та акумуляцію продуктів руйнування гірських порід.
Формуються в полярних районах. На відміну від льодовиків гірського типу, вони не мають чітко відокремленої області живлення та стоку, а їх форма не контролюється рельєфом ложа. Товщина криги таких льодовиків максимальна та приховує всі нерівності поверхні землі. Материкові льодовики мають форму опуклого щита. Прикладом таких льодовиків є льодові покриви Ґренландії та Антарктиди. Швидкість руху: в льодовиковому щиті — 0,03 — 0,35 м/добу, вивідних льодовиках — 0,8 — 27 м/добу.
Прикладом шельфового льодовика може бути льодовик західної частини Антарктиди, де він досягає дна океану і розповсюджується на окремі острови морів Росса та Ведделла. Час від часу від шельфових льодовиків відколюються великі брили криги, які називаються айсбергами. Розміри таких брил досягають декількох кілометрів у довжину, а висота сягає 200 і більше метрів.
Є в Альпах, Гімалаях, на Тянь-Шані, Памірі, Кавказі тощо. Характерна їх особливість — наявність чітко виражених областей живлення, тобто фірнових басейнів, у межах яких відбувається накопичення снігу та подальше його перетворення в фірн і лід. Розміри, форма і будова гірського льодовика визначаються формою його ложа, обсягами живлення і абляції та рухом льоду. Виділяють такі основні їх типи:
Льодовики проміжного типу — це льодовики плоскогір'їв, які утворюються в горах зі столоподібними або плескато-опуклими вершинами. Такі льодовики поширені на Скандинавському півострові і називаються льодовиками скандинавського типу.
Пульсація льодовиків — це періодичні різкі, зі швидкістю до сотень метрів і більше на добу, наступання льодовиків. Зумовлені змінами сили тертя і дробленням льоду. Періодичність пульсацій — від кількох до 100 років.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
