Лосик Олег Олександрович

Оле́г Олекса́ндрович Ло́сик (рос. Олег Александрович Лосик; 4 грудня 1915 — 20 серпня 2012) — радянський воєначальник, маршал бронетанкових військ (29 квітня 1975). Герой Радянського Союзу (1944).

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лосик.

Олег Олександрович Лосик
рос. Олег Александрович Лосик
Народження	4 грудня 1915(1915-12-04) Ярцево, Духовщинський повіт, Смоленська губернія, Російська імперія[1]
Смерть	20 серпня 2012(2012-08-20) (96 років) Москва, Росія
Поховання	Троєкуровське кладовище
Країна	СРСР  Росія
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	сухопутні війська
Рід військ	танкові війська
Освіта	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби	1935—1992
Партія	КПРС
Звання	Маршал танкових військ
Війни / битви	Радянсько-фінська війна Німецько-радянська війна
Нагороди

Життєпис

Народився в селі Ярцево Духовщинського повіту Смоленської губернії Російської імперії (нині — місто Смоленської області Росії) в родині сільських вчителів. Українець.

Навчання і трудова діяльність

У дитинстві часто змінював місце проживання. У 1927 році закінчив 4-класну початкову школу в селі Богородичне Слов'янського району Донецької області, у 1931 році — семирічку в Слов'янську, у 1933 році — школу ФЗУ, отримавши кваліфікацію помічника машиніста паровозу.

З жовтня 1933 року працював у Слов'янську секретарем комітету комсомолу школи ФЗУ заводу «Коксохіммонтаж», з жовтня 1934 року — інструктор райкому комсомолу, з травня 1935 року — секретар комітету комсомолу літерних цехів заводу «Словсода».

Початок військової кар'єри

До лав РСЧА призваний у листопаді 1935 року. У 1938 році закінчив 1-ше Саратовське Червонопрапорне бронетанкове училище. З червня 1938 року — командир навчального танкового взводу в 11-й окремій танковій бригаді Ленінградського військового округу, з квітня 1939 року — помічник командира навчальної танкової роти тієї ж бригади.

З жовтня 1939 року — помічник начальника штабу 112-го окремого танкового батальйону 35-ї легкої танкової бригади ЛенВО.

Учасник радянсько-фінської війни 1939—1940 років. Після закінчення бойових дій продовжив військову службу в 35-й легкій танковій бригаді: з вересня 1940 року — командир навчальної танкової роти, з січня 1941 року — помічник начальника оперативного відділення штабу бригади.

З квітня 1941 року — помічник начальника оперативного відділення штабу 43-ї танкової дивізії 19-го механізованого корпусу Київського особливого військового округу. Член ВКП(б) з 1941 року.

Німецько-радянська війна

Початок німецько-радянської війни зустрів на попередній посаді. З вересня 1941 року — помічник начальника штабу з розвідки, з квітня 1942 року — заступник начальника штабу з розвідки 10-ї танкової бригади Південно-Західного фронту. Брав активну участь у прикордонних боях 1941-го, битві під Дубном, обороні Києва, при проведенні Сумсько-Харківської оборонної операції.

Учасник Сталінградської битви. З серпня 1942 року — начальник штабу 10-ї танкової бригади на Сталінградському фронті, з грудня того ж року — заступник командира цієї ж бригади на Донському фронті.

У березні 1943 року призначений командиром 119-го окремого танкового полку на Західному фронті. Під його командуванням у серпні—вересні 1943 року полк відзначився при проведенні Єльнинсько-Дорогобузької наступальної операції, за що удостоєний почесного найменування «Єльнинський».

З грудня 1943 року — командир 4-ї гвардійської танкової бригади. Особливо гвардії полковник О. О. Лосик і його бригада відзначились під час проведення операції «Багратіон»: 2 липня 1944 року 4-та гвардійська танкова бригада 2-го гвардійського танкового корпусу 31-ї армії 3-го Білоруського фронту зломила спротив супротивника поблизу села Городище Мінського району Мінської області Білорусі і 3 липня о 3-й годині ранку увірвалась до міста Мінськ.

З лютого 1945 року — командир 2-ї окремої гвардійської танкової бригади на 3-му Білоруському фронті.

У березні 1945 року відкликаний з фронту й направлений на навчання до Військової академії бронетанкових і механізованих військ імені Й. В. Сталіна, але у травні того ж року переведений до Вищої військової академії імені К. Є. Ворошилова.

Повоєнний час

З січня 1946 року перебував у розпорядженні командувача бронетанковими і механізованими військами Червоної армії. З травня 1946 року — начальник штабу 2-ї гвардійської танкової дивізії ЛенВО, з вересня 1947 року — начальник штабу 12-ї гвардійської танкової дивізії Групи радянських окупаційних військ у Німеччині.

У грудні 1948 року повторно направлений на навчання. У 1951 році закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова.

З квітня 1951 року — командир 26-ї гвардійської механізованої дивізії у Північній групі військ (Польща), з травня 1954 року — помічник командувача 7-ї механізованої армії з танків у Білоруському військовому окрузі, з серпня 1954 року — командир 24-го гвардійського стрілецького корпусу в Одеському військовому окрузі. У листопаді 1956 року переведений на посаду старшого викладача кафедри оперативного мистецтва Вищої військової академії імені К. Є. Ворошилова.

З червня 1958 року — командувач 6-ї армії в Північному військовому окрузі. З червня 1964 року — перший заступник командувача, з травня 1967 року — командувач військ Далекосхідного військового округу.

З травня 1969 року генерал-полковник танкових військ О. О. Лосик — начальник Військової академії бронетанкових військ імені Р. Я. Малиновського (з 1972 року — професор). Автор низки науково-теоретичних, тактичних і публіцистичних праць.

З січня 1987 року — військовий інспектор-радник Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. У травні 1992 року маршал бронетанкових військ О. О. Лосик вийшов у відставку.

Мешкав у Москві, де й помер. Похований на Троєкуровському цвинтарі.

Нагороди і почесні звання

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 липня 1944 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм» гвардії полковнику Лосику Олегу Олександровичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 3722).

Нагороджений російськими орденами «За заслуги перед Вітчизною» 4-го ступеня (21.02.2001), Жукова (25.04.1995), «За військові заслуги» (10.12.2010), Пошани (2005), радянськими двома орденами Леніна (04.07.1944, 22.02.1968), Жовтневої революції (21.02.1974), чотирма Червоного Прапора (07.12.1941, 02.03.1945, 30.12.1956, 19.02.1986), Суворова 3-го ступеня (05.11.1943), двома Вітчизняної війни 1-го ступеня (07.09.1943, 11.03.1985), двома Червоної Зірки (21.03.1940, 15.11.1950), «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 2-го (16.02.1982) та 3-го (17.02.1976) ступенів, іноземними орденами Народної Республіки Болгарія 2-го ступеня (НРБ, 14.09.1974), «9 вересня 1944 року» 1-го ступеня з мечами (НРБ, 22.01.1985), «Відродження Польщі» ступеня кавалера (ПНР, 10.10.1973), Червоного Прапора (МНР, 06.07.1971) і багатьма медалями.

Почесний громадянин міст Мінська (27 червня 1987), Слов'янська (02 вересня 1987)^[2], Єльні, Ярцево (20 вересня 1978).

Вшанування пам'яті

У Москві на фасадах будинків, у яких жив і працював О. О. Лосик, встановлено меморіальні дошки.

Примітки

1. Лосик Олег Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
2. ПОЧЕСНІ ГРОМАДЯНИ МІСТА СЛОВ’ЯНСЬКА. Слов'янська міська рада. Архів оригіналу за 17 січня 2013. Процитовано 25.09.2021.

Посилання

• Лосик Олег Олександрович. // Сайт «Герои страны» (рос.).