Ґюмрі

Ґюмрі; вірм. Գյումրի
Герб Ґюмрі	Прапор Ґюмрі
	Ґюмрі
	Основні дані
	40°47′22″ пн. ш. 43°50′51″ сх. д.
Країна	Вірменія
Регіон	марз Ширак
Столиця для	Ширак і Александропольський повітd
Засновано	VIII століття до н. е.
Перша згадка	5 століття до н. е.
Статус міста	1837
Площа	36,26 км²
Населення	121 976 (2011)
· густота	3363 осіб/км²
Висота НРМ	1 546 м
Офіційна мова	вірменська
Назва мешканців	Ґюмрійці, Ґюмрійки
Міста-побратими	Александрія, Білосток, Ешфілд, Кордова, Кретей, Лаваль, Моздок, Нардо, Пітешть, Пловдив, Салоніки, Сіань
Телефонний код	(+374) 312
Часовий пояс	UTC+4
Номери автомобілів	45 am
GeoNames	616635
Поштові індекси	3101-3126
	Міська влада
Мер міста	Баласанян Самвел Місакович
Вебсайт	www.gyumricity.am
	Мапа
	Ґюмрі Ґюмрі (Вірменія)
	Ґюмрі у Вікісховищі

Ґюмрі́^[3] (вірм. Գյումրի, заст. вірм. Գիւմրի) — друге за розміром місто Вірменії, адміністративний центр марзу (області) Ширак. Місто розташоване поруч з річкою Ахурян, на північному заході Вірменії, на Ширакському плато.

Коротка інформація Ґюмрі вірм. Գյումրի, Країна ...

Закрити

Запит «Кумайрі» перенаправляє сюди; див. також Кумайрі (Нагірний Карабах).

Відоме своїм середмістям, де збереглися одні з останніх прикладів вірменської міської архітектури.^[4]

Ґюмрі розташований на висоті 1550 метрів над рівнем моря, у північно-західній частині Вірменії. Знаходиться у 8-9 бальній сейсмічній зоні. Ґюмрі перетинається ущелинами Черкез, Джаджур ті іншими.

Рельєф — рівнинний, з озерами, ріками та лавовими масивами потужністю у 350 метрів. Рослинність степова. У долинах річок ростуть акації, клен, ясен та інші дерева.

Околиці Ґюмрі багаті будівельними матеріалами — туфом, базальтом, діатомітами, глиною, а також чорноземними ґрунтами.

По прямій лінії від Ґюмрі до Чорного моря — 196 км.

Клімат посушливий. Взимку бувають сильні морози — до -41 °C. Влітку спекотно: до +36 °C. Протягом року випадає незначна кількість опадів (в середньому 500 мм). Повітря має цілющі властивості. Впродовж року Ґюмрі отримує приблизно 2500 годин сонячного світла.

Історично землі, що їх займає сучасне місто, відомі під назвою Кумайрі (вірм. Կումայրի). Місто виникло за часів давньої держави Урарту, а його назву пов'язують з кімерійськими племенами. З плином часу назва спотворювалася під впливом суспільно-політичних чинників і мовних змін: Кумайрі → Кумрі → Ґумрі → Ґюмрі.

У 1837 році російська влада змінила назву міста на Александрополь (вірм. Ալեքսանդրապոլ) — на честь дружини Ніколая I, царівни Александри Фьодоровни.

Після вторгнення Червоної армії та Національних сил Анкари до Вірменії та встановлення там радянського режиму, назву міста було змінено через її зв'язок з царською владою. У 1926 році місто отримало назву Ленінакан (вірм. Լենինական) на честь провідника Жовтневого перевороту, засновника більшовицького руху та організатора червоного терору Владіміра Леніна.

У 1990 році, після здобуття Вірменією незалежності, місту повернули його історичну назву Кумайрі, однак уже 1992 року її замінили на Ґюмрі (вірм. Գյումրի, сх-вірм. і зах-вірм. Գիւմրի).^[5]^[4]

Відповідно до батька вірменської історіографії Мовсесу Хоренаці (V століття), онук Айка Наапета Арамаїс відправив свого багатодітного сина, ненажеру Шара, разом з усією сім'єю і господарством на найближче родюче чорноземне поле. Останнє було розташоване біля північного підніжжя гори Арагац. Там рясно текли води. Той благодатний край назвали його ім'ям — Ширак.

Відомо, що населений пункт, де нині розташований Ґюмрі, за старих часів називали Кумайрі. Це ім'я зазвичай пов'язують з іменем кімерійців — племен, що вторгалися на західні береги Чорного моря зі Східно-Європейської рівнини (VIII століття до н. е.). Про Кумайрі згадував вже в VII–VI ст. до н. е. відомий давньогрецький воєначальник і історик Ксенофонт.

У вірменській бібліографії Кумайрі (давня назва Ґюмрі) вперше згадується в зв'язку з повстанням 773–775 років, спрямованим проти арабського панування. В середньовіччя Кумайрі було великим поселенням.

В 1804, в ході російсько-перської війни 1804—1813 років Кумайрі входить до складу Російської імперії. В 1837 на території Ґюмрі закладається російська фортеця, в цьому ж році його відвідує Микола I, місто було перейменовано на Александрополь на честь його дружини імператриці Олександри Федорівни. У 1840 році Ґюмрі був офіційно проголошений містом, в 1850 році, став центром Александропольского повіту Ериванської губернії.

Александрополь, будучи прикордонним містом-фортецею, незабаром став також значним центром торгівлі та ремісництва. В 1899 у в зв'язку зі спорудженням залізничних ліній Тіфліс—Александрополь, потім Александрополь—Єреван, продовжених в 1906 до Джульфи і далі до Тавризу, Александропіль став одним з важливих залізничних вузлів. Це стало переломним моментом в соціально-економічному та культурному житті міста. У дорадянський період Александрополь був у першу чергу ремісничим містом. У Александрополі було безліч магазинів, великих і малих крамниць, ринків.

До кінця XIX століття місто населяли 32 тисячі жителів. Після Тіфлісу і Баку, Александрополь вважався третім, за величиною і значенням, торговим та культурним центром Закавказзя. У цей період в Ґюмрі діяло близько 10 шкіл та училищ.

У боротьбі за встановлення Радянської влади у Вірменії особливе місце займає Травневе повстання залізничників і робітників депо Ґюмрі 1920 року. Його лідерами були Баграт Гарібджанян, Єгор Севян, Саркіс Мусаелян (розстріляні).

В 1924 році вже радянський Александрополь був перейменований на Ленінакан, з 1990 по 1992 мав назву Кумайрі. З 1992 (після проголошення незалежності Вірменії) повернув собі історичну назву — Ґюмрі^[6].

Сильно постраждав в результаті катастрофічного Спітакського землетрусу в грудні 1988.

У місті знаходяться п'ять церков, один монастир та одна православна каплиця. Найрозкішнішою та історично важливою з них є Церква Аменапркіч (Всеспасителя). Будівництво церкви почалося у 1859 та була завершена у 1873. Церква сильно постраждала від Спітакського землетрусу 1988 року та наразі відновлюється.

Аветік Ісаакян
Абрахамян Ара
Гурджиєв Георгій Іванович (1866?—1949) — філософ, містик, письменник та композитор
Шерам
Чехова Ольга Костантинівна
Меркуров Сергій Дмитрович
Шираз Ованес Татевосович
Кеосаян Едмонд Гарегінович (1936—1994) — вірменський радянський кінорежисер і сценарист
Мкртчян Фрунзик Мушегович (1930—1993) - радянський актор театру і кіно
Світлична Світлана Опанасівна (* 1940) — російська актриса театру і кіно
Варданян Юрік
Гюнашян Алік
Нагапетян Корюн
Емміян Роберт
Хачатрян Гарнік
Енгоян Роберт Нерсесович (* 1932) — вірменський державний та господарський дія
Согоян Фрідріх Мкртичевич
Мінасян Ара Шотайович — вірменський шахіст, міжнародний гросмейстер.
Мелконян Артуш Сергойович — радянський вчений в галузі агротехніки вина.
Мнджоян Єгія Левонович — радянський вчений в галузі хімії і технології коньячного виробництва.
Шахбазян Сурен Варткесович (1923—1989) — радянський, український кінооператор, кінорежисер,

Мери

Карлен Данелович Амбарцумян /1989-1992/

Левон Бабкенович Адамян /1992-1994/

Мікаел Оганесович Варданян /1994—1999/

Вардан Миколаєвич Гукасян / 1999–2012/

Самвел Мисакович Баласанян /2012 — /

Ймовірно, недалеко від Ґюмрі народився всесвітньо відомий математик і астроном Ананія (Ананій) Шіракаці (615 р.). Також в Ґюмрі народилися композитори Нікогаос та Армен Тігранян, мистецтвознавець Г. Левонян (син ашуга Дживані), народний артист Вірменської РСР Шара Талья, співак і актор Генріх Алавердян, академіки АН Вірменії Геворк Гарібджанян, Андранік Шагінян, Олександр Акопян, Хачатур Коштоян, Сергій Амбарцумян, Рубен Зарян. З XIX століття Ґюмрі називався містом поетів і ашуг, «ремесел і мистецтв». Ґюмрі — відомий музично-театральний центр, вперше вірменська опера («Ануш» А. Тіграняна) була поставлена в Міському театрі Ґюмрі.

Ґюмрі — батьківщина відомих жартівників, дотепних героїв анекдотів (Полоз Мукуч, Цитро Алек, Хелар Симон, Серож, Варданік тощо.)

Мешканці Ґюмрі відомі своїм гострим почуттям гумору (Ґюмрі в певному сенсі можна назвати «столицею» вірменського гумору), традиціоналізмом, працьовитістю та честолюбством.

В місті розташовані залізничний вузол, локомотивне та вагонне депо, аеропорт, траса Єреван — Ґюмрі — Ахалкалакі — Батумі та Ґюмрі — Ванадзор. Легка, машинобудівна, харчова промисловість. Педагогічний інститут. Два театри. Краєзнавчий музей. Картинна галерея. Історико-архітектурний заповідник «Ґюмрі».

У Ґюмрі розташована 102-га російська військова база. 12 січня 2015 військовослужбовець російської військової бази розстріляв вірменську сім'ю з семи осіб. Це вбивство викликало масові протести у Вірменії та серед вірменської діаспори Росії. Докладніше: Масове вбивство в Ґюмрі.