![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/4e/HMS_Phoebe_alongside.jpg/640px-HMS_Phoebe_alongside.jpg&w=640&q=50)
Легкі крейсери типу «Дідо»
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Легкі крейсери типу «Дідо» (англ. Dido-class cruiser) — клас військових кораблів з 16 легких крейсерів (також кваліфікувалися, як крейсери ППО) (разом з підкласом «Беллона»), що випускалися британськими суднобудівельними компаніями з 1940 по 1942 роки. Легкі крейсери цього типу становили модернізовану версію крейсерів типу «Аретюза» й входили до складу Королівських військово-морських флотів Великої Британії, Нової Зеландії та ВМС Пакистану і взяли найактивнішу участь у морських боях і битвах Другої світової війни.
Легкі крейсери типу «Дідо» | ||
---|---|---|
Dido-class cruiser | ||
![]() | ||
Британський легкий крейсер «Фібі» з Його Величністю королем Великої Британії Георгом VI та королевою Єлізабет на борту біля причалу порту Белфасту. 1942 | ||
Служба | ||
Тип/клас | легкі крейсери | |
Попередній клас | «Таун» | |
Наступний клас | «Коронна колонія» | |
Держава прапора | ![]() | |
Належність | ![]() ![]() ![]() | |
На честь | перший тип крейсерів флоту на ім'я «Дідо»[1] | |
Корабельня | ![]() Fairfield Shipbuilding and Engineering Company Alexander Stephen and Sons Scotts Shipbuilding and Engineering Company Hawthorn Leslie and Company HMNB Portsmouth Chatham Dockyard Harland and Wolff Vickers-Armstrongs | |
Замовлено | 16 | |
Спущено на воду | 16 | |
На службі | 1940 — 1966 | |
Загибель | 5 | |
Бойовий досвід | Друга світова війна | |
Ідентифікація | ||
Параметри | ||
Тоннаж | 5 700-5 900 тонн (стандартна) 6 900-7 600 тонн (повна) | |
Довжина | 148—156 м | |
Ширина | 15,4 м | |
Висота | 4,3 м | |
Бронювання | Пояс: 76 мм Палуба: 51 — 25 мм Траверси: 25 мм Башти: 13 мм | |
Технічні дані | ||
Рухова установка | 4 × парових турбіни Parsons 4 × парових котли Admiralty | |
Гвинти | 4 | |
Потужність | 62 000 к.с. | |
Швидкість | 32,25 вузлів (59,7 км/год) | |
Дальність плавання | 1 500 миль (2 414 км) на 30 вузлах 4 240 миль (6 824 км) на 16 вузлах | |
Екіпаж | «Дідо»: 480 офіцерів та матросів «Беллона»: 530 о/с | |
Озброєння | ||
Артилерія | «Дідо»: 8-10 (4-5 × 2) × 133-мм гармат Mark I 1 × 102-мм універсальна гармата QF 4 inch Mk V[2] «Дідо-3»: 8 (4 × 2) × 113-мм гармат Mk I «Беллона»: 8 (4 × 2) × 133-мм двохствольних гармат Mark I | |
Торпедно-мінне озброєння | «Дідо»: 6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів «Беллона»: 6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів | |
Зенітне озброєння | «Дідо»: 8 (2 × 4) × 40-мм автоматичних зенітних гармат QF 2 pounder Mark II 8 (2 × 4) × 12,7-мм зенітних кулеметів Vickers .50 «Беллона»: 3 × 40-мм автоматичних зенітних гармат QF 2 Mark II 12 (6 × 2) × 20-мм зенітних гармат «Ерлікон» |
Всього було побудовано шістнадцять одиниць: перша партія з трьох крейсерів увійшла до ВМФ Великої Британії у 1940 році, наступні дві групи з шести та двох бойових кораблів відповідно у 1941 та 1942 роках. Підгрупа легких крейсерів типу «Беллона» у кількості п'яти одиниць увійшла до строю в 1943—1944 роках. Пізніше три з них «Беллона», «Блек Прінс» і «Рояліст» були передані до ВМФ Нової Зеландії, ще один «Бабур» потім увійшов до ВМС Пакистану.