Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Латинники, або калакути — селяни й міщани латинського обряду, які спілкувалися в повсякденному житті українською мовою. Складалися з двох різних категорій, здебільшого — це українці, що перейшли на латинський обряд, меншою мірою — поляки, що асимілювалися в українському оточенні, але зберегли релігійну приналежність.
Були поширеними в Галичині, на Холмщині, Підляшші та, меншою мірою, Поділлі, Волині.
«Латинники» є умовною назвою, яка не використовувалася серед українського народу[1]. Майже завжди латинниками були селяни, які сповідували римо-католицтво, проте побут і мова яких майже нічим не відрізнявся від українців греко-католицького чи православного віросповідань[1].
На Підляшші українців, що змінили візантійський обряд християнської церкви на латинський, православні українці називали «калакутами» або «перекицами»[1]. Поява тут калакутів зумовлена російськими та польськими асиміляційними впливами на греко-католиків Холмщини та православних Підляшшя в XIX — початку XX сторіччя[1].
_-_chapel.JPG)
За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у Люблінській та Сідлецькій губерніях Королівства Польського проживав 32 041 українськомовний римо-католик[2]. Згідно з переписом 1897 року в Російській імперії налічувалося 1 490 546 римо-католиків, які зазначили рідною мовою «руську мову» (російську, українську чи білоруську), з них 25 891 особа у Люблінській губернії та 9188 осіб у Сідлецькій[3]. 17 квітня 1905 року російський імператор Микола II видав Указ «Про зміцнення початків віротерпимості»[ru], який проголошував релігійну терпимість та дозволив змінювати конфесію[3]. Як наслідок, у 1905—1909 роках з православ'я у римо-католицтво перейшло 50 246 осіб у Люблінській губернії та 100 058 осіб у Сідлецькій[3].
За переписом населення Польщі 1921 року, у післявоєнній Польщі було 16 239 українців римо-католицького віросповідання[4]. Національна свідомість у латинників була слабко виражена[1]. Лише в 1930-х роках у міжвоєнній Польщі латинники здебільшого поступово прийняли польську ідентичність, невелика частина — українську[1].
За офіційними даними перепису населення Польщі 1931 року, у тогочасній Польщі налічувався 25 531 українськомовний римо-католик[5]. Проте за оцінкою Володимира Кубійовича, насправді лише в Люблінському воєводстві число українськомовних римо-католиків сягало 180 тис. осіб, з них близько 150 тис. осіб на Підляшші і близько 30 тис. осіб на Холмщині[1]. У проєкті рішень Ради Міністрів Польщі щодо «акції, спрямованої на зміцнення польського елементу у Східній Малопольщі» 1939 року зазначалося, що польська влада вважала «латинників» поляками чи національно несвідомими та рекомендувала убезпечити їх від можливої «українізації і експансії греко-католицького кліру» шляхом збільшення римо-католицьких осередків, співпрацю влади з римо-католицьким кліром щодо справ «викрадення душ» та втручання державної влади у «боротьбу зі зловживаннями греко-католицького кліру»[6].
За німецькими даними у 1940 році в Генеральній губернії, до якої тоді входила Холмщина та Підляшшя, налічувалося 200 тис. українськомовних римо-католиків (за іншими відомостями, 188 тис.)[7].
Явище залишалося актуальним і до кінця Другої світової війни. Як звітував командир сотні УПА Іван Романечко («Ярий») у лютому 1946 року, «перекидчики» («калакути») були чи не в кожному селі на Південному Підляшші, визнавали себе поляками й, попри своє українське походження, вкрай вороже ставилися до українців, намагалися схиляти інших українців також перейти на римо-католицтво, своїх дітей відразу змалечку навчали польської, самі публічно говорили польською мовою, проте вона їм погано давалась, тому вдома розмовляли українською[8].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
