Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Кімоно́ (яп. 着物, кімоно, «вбрання»; яп. 和服, вафуку, «японський одяг») — традиційний одяг в Японії. З середини 19 століття вважається японським національним костюмом.
У сучасній японській мові існує три терміни для позначення японського традиційного одягу:
Найстарішим з них є перший варіант. До початку вестернізації Японії у середині 19 століття ним позначали будь-який одяг. Ще у 16 столітті португальські місіонери-єзуїти повідомляли у звітах до Європи, що японці називають одяг словом «кімоно» (Kimono). Ця назва перекочувала у більшість іноземних мов, і в українську зокрема. Хоча у домодерній Японії «кімоно» було аналогом універсального поняття «одяг», у Європі та Америці воно стало асоціюватися саме з японським вбранням.
Наприкінці 19 століття у Японії збільшилась кількість тих, хто заходився носити західний стрій. Відмінність західного і японського костюму змушувала японців виокремити останній з загального поняття «кімоно». Виник неологізм для позначення традиційного одягу — «вафуку»[3] . До кінця Другої світової війни це слово стало основним для означення японського вбрання. Однак у післявоєнні часи, під впливом американського «розуміння» японської дійсності, універсальний термін «кімоно» почали застосовувати як один з синонімів «вафуку».
Відповідно, у сучасній японській мові «кімоно» отримало два значення. У широкому розумінні — це загальний термін для окреслення будь-якого одягу, а вузькому — різновид вафуку.
Докладніше: Історія японського костюма
Археологічні знахідки на Японському архіпелазі підтверджують тезу, що прадавні японці носили простий конопляний одяг наприкінці епохи Джьомон. На початку 1 тисячоліття по Р. Х., під впливом континентальної моди, до Японії потрапив бавовняний і шовковий костюми корейсько-маньчжурського типу. У 6-8 столітті жителі островів перебували під впливом китайської культури, що відбилося на одязі, який був точною копією вбрання китайських аналогів. У добу Хей'ан (794–1185) японці вперше відійшли від континентального канону, створивши прообраз сучасного кімоно. З 13 по 15 століття сформувалися основні типи унікального японського вбрання для різних соціальних верств. Еволюція японського костюму періоду Едо (1603–1867) позначилася спрощенням конструкції і збагачення декору, що призвело до появи сучасного кімоно.
Революцію в японському одязі спричинили вестернізаційні реформи доби Мейдзі другої половини 19 століття. Європейська мода почала витісняти японський традиційний костюм. Цей процес був поступовим і поверховим до 1945 року, торкаючись лише керівних прошарків суспільства. Проте демократизація і «американізація» способу життя простих японців призвела до того, що японське кімоно було витіснене з повсякденного життя.
Сьогодні японський традиційний костюм використовується в основному лише під час свят і офіційних заходів.
Кімоно нагадує собою Т-подібний халат. Його довжина може різнитися. Одяг закріплюється на тілі поясом обі (帯), який розташований на талії. Замість європейських ґудзиків використовують паски і мотузочки. Характерною рисою кімоно є рукави соде (袖), які зазвичай набагато ширші за товщину руки. Вони мають мішкоподібну форму. Рукавний отвір завжди менший від висоти самого рукава. Оскільки японське традиційне вбрання подібне до халату, у ньому немає відкритого коміра на зразок європейських костюмів. Загалом воно зручне і не сковує рухів людини.
Тканини, з яких виготовляється кімоно, як правило, нееластичні. Для поясу використовують сукно. Викрійки для одягу зазвичай прямокутні і відрізняються від європейських аналогів зі складними заокругленими формами. Завдяки цьому досягається економія і практично повна утилізація матерії. Її прямокутні залишки можуть бути повторно використані у господарстві.
Для пошиття кімоно використовуються переважно м'які нитки, які зменшують ризик перетягування тканини. Проте таке бережне ставлення до матерії, яка була дефіцитом у традиційній Японії, негативно відбивається на збереженні конструкції одягу. У випадку її порушення кімоно можна перешити заново з тієї самої тканини.
На відміну від традиційного європейського одягу, який підкреслює конструкцію тіла людини, кімоно виділяє лише плечі та перехват носія, приховуючи недоліки його фігури. Західний одяг акцентує на рельєфі, а японський — на рівномірності і площині. Це пов'язано з традиційним уявленням японців про ідеальну конституцію — «чим менше опуклостей і нерівностей, тим красивіше».
Наприклад, у Європі жіночі корсети використовувалися для звуження талії, а бюстгальтери — для підкреслення пишноти жіночих грудей. У Японії все було навпаки — на вузькі талії намотували рушники, щоб якось згладити «потворні» нерівності фігури, а бюстгальтери застосовувались для притискання великих грудей. Дівчина у кімоно мусила бути схожою на свічку.
Аби виглядати гарною у кімоно, «ідеальної фігури» було недостатньо. «Ідеальне обличчя» і макіяж вважалися невід'ємною частиною антуражу. У пізньому середньовіччі встановився еталон «японської красуні». Обличчя мусило бути пласкуватим, а його овал — видовженим. Красивими вважалися розкосі очі з вузькими і високими бровами. Рот повинен був бути маленьким і походити на невеличку червону квітку. З малопрофільованого обличчя відносно сильно виступав лише ніс. Шкіра жінки мусила бути білою як сніг, тому японки здавна білили лице та інші виступаючі з-під кімоно частини тіла. Такий ідеал красуні вдало відображено на японських гравюрах 17 — 19 століття.[4]
Такі ж самі естетичні принципи застосовувалися для чоловічого вбрання у Японії.
Вважається, що у одягненому жіночому кімоно існує «вісім отворів», так звані «яцукуті». Це відкритий простір в районі шиї і ніг, та відповідні парні (праві і ліві) пройми рукавів, отври міяцукуті та фуріяцукуті. У чоловічому кімоно отвори міяцукуті та фуріяцукуті відсутні.
Кімоно виготовляється з матерії (шовку або бавовни), скатаної у сувій. Його ширина зазвичай становить від 36 до 72 см, в залежності від типу вбрання, а довжина — від 4 до 26 м. Для одного жіночого кімоно використовується сувій завширшки 36 см і завдовжки 12 м. На одне кімоно витрачається близько 9-12 м тканини. При пошитті застосовуються м'які нитки.
Сувій тканини для кімоно | Методи краяння тканини
|
| |
Схема поєднання частин кімоно[5] (Номер частин відповідає номерам у схемі крою) |
Основними складовими елементами японського традиційного костюму є:
Існує також чимало аксесуарів для кімоно — сумочки, гаманці, причіпні статуетки нецуке та інші. Найбільш декорованими частинами японського одягу є «халат» (власне кімоно) і великий пояс обі до нього.
Через пацифістську налаштованість багатьох японців у результаті поразки після Другої світової війни, традиційний одяг воїнів-самураїв, як і будь-який військовий одяг, виключається з категорії кімоно чи вафуку. Проте стародавні японські тексти фіксують такий одяг саме під назвою «кімоно».
Сучасне кімоно поділяється на доросле (жіноче і чоловіче) та дитяче. Кожне з них складається з парадного і повсякденного вбрання. Єдиного спільного традиційного одягу для жінок і чоловіків не існує.
Ознакою святковості вбрання є наявність на ньому родових емблем мон, своєрідних «японських гербів». Їх відсутність свідчить про повсякденність одягу. Ці емблеми, вписані у коло діаметром 2—5 см, прикріплюються до кімоно у непарній кількості — 1 (спина), 3 (спина і рукава), 5 (спина, рукава, груди). Найбільш парадним костюмом вважається той, на який причеплено 5 емблем.
Жіноче традиційне вбрання поділяється на святкове (парадне) і повсякденне. У сьогоднішній Японії останнє поступово виходить з ужитку, оскільки більшість японок віддають перевагу простому одягу західного зразка. Проте святкове кімоно залишається еталоном гарного і елегантного костюму для жінки. Випускниці шкіл і університетів часто одягають барвисте халатоподібне кімоно з широкими штанами хакама, учасники церемонії повноліття — багато декороване вбрання з довгими рукавами фурісоде, а дівчата-наречені — білосніжні шати поверх декількох різнокольорових халатів кімоно.
Практично будь-який парадний традиційний одяг робиться вручну — починаючи від виготовлення дорогоцінної тканини і закінчуючи пошивом. Це перетворює парадне кімоно у предмет розкоші, який у сучасній Японії інколи коштує дорожче автомобіля чи приватного будинку.
У зв'язку з вестернізацією і глобалізацією, багато японців забувають свої звичаї. Сьогодні жінка, яка може самостійно і правильно одягти на себе кімоно, вважається рідкістю. Саме тому по всій Японії існує мережа ліцензованих салонів і перукарень, які надають послуги по одяганню традиційних костюмів.
Кожне кімоно має свій символізм, тому його вибирають прискіпливо під конкретну людину і випадок. Зазвичай, основними критеріями вибору святкового одягу є сімейний і соціальний статус жінки, а також ступінь офіційності церемонії чи заходу. Відповідно до цих критеріїв жіночі святкові кімоно поділяються на такі типи:
Окрім святкового вбрання існує повсякденне. До нього відносять:
На відміну від жіночого, чоловіче кімоно виглядає простішим і стриманішим. Його основною відмінністю є будова рукава, який вужчий і менший за аналогічні у жіночому вбранні. Сучасний чоловічий одяг менш барвистий. Переважають чорний і різні відтінки сірого, брунатного, синього та зеленого кольорів. Крім цього, чоловіки частіше за жінок носять шаровароподібні штани хакама.
Як і жіночий костюм, чоловічий також поділяється на святкове і повсякденне, однак різновидів вбрання набагато менше. Так, святковий костюм практично один. Він складається з халату «кімоно», смугастих хакама, куртки хаорі та шкарпеток табі. Ознакою офіційності є наявність 5 або 3 родових емблем мон на халаті і куртці. Колір аксесуарів і сандалій різниться від заходу — на святкових церемоніях вони білі, на траурних — чорні.
Повсякденний одяг різноманітніший. До нього входять аналоги жіночого однокольорового іромудзі і літнього халату юката, а також:
Особливістю повсякденного чоловічого одягу є те, що його можна носити без парадної куртки хаорі і штанів хакама.
Одягання кімоно називається «кіцуке» (着付け) або «васьо» (和装). Воно потребує чималих навичок і вмінь. Особливо складною є процедура одягання жіночого кімоно, для якого потрібно мати неабиякий досвід. Вбрання можна одягати самому або при допомозі інструкторів (着付師). Більшість японців не вміє самотужки одягати кімоно, і тому радо користується послугами останніх.
Японське традиційне вбрання запинається, як правило, на праву сторону. Початок цієї традиції датується 719 роком, коли по всій країні було видано урядове розпорядження запахуватись на право. Причини такого акту достеменно невідомі[7]. Наліво запинають лише одяг покійників. Запинання кімоно живої людини наліво вважається злою прикметою.
Традиційні костюми зберігають у різний спосіб. Найпростіший — це складання одягу, на зразок європейського. У заможних домах кімоно вішають на спеціальні вішалки на підставках, аби запобігти складкам і псуванню тканини. Якщо костюм має гарний візерунок, його виставляють разом із вішалкою в кімнаті як картину.
Прання кімоно потребує чималих коштів. У давнину, аби не пошкодити і не перетягнути тканину, одяг розпорювали, вичищали і потім зшивали знову. Такий спосіб називався араіхарі (洗い張り). Сьогодні пруть спеціальними мийними засобами, не розшиваючи вбрання. Сучасні японці не мають можливості чистити традиційний костюм вдома, тому віддають його у спеціальні пральні для кімоно, які існують по всій країні.
Починаючи з середини 20 століття кімоно вийшло з повсякденного вжитку у Японії. Вестернізація і глобалізаційні процеси пришвидшують ламання історичних традицій. Висока ціна, складність у одяганні та сучасний побут японського суспільства сприяють занепаду культури носіння кімоно. Сфера використання кімоно на приватному рівні звузилася лише до вдягання його на певні церемонії і заходи. Серед них: перші відвідини синтоїстського святилища новонародженим, свято трьох-, п'яти- і семирічних дітей сіті-ґо-сан, церемонія повноліття, випускний вечір, весілля, похорон тощо. Серед повсякденного кімоно популярним залишається літній халат юката, проте і його одягають лише на якісь особливі літні торжества, як то «японське Івана Купала» танабата та свято феєрверків.
Незважаючи на занепад індивідуального інтересу до японського традиційного одягу, його продовжують використовувати як робочий костюм чи форму ряд громадських і релігійних організацій. Це, насамперед, буддистські та синтоїстські секти, актори традиційних японських театрів ґаґаку, но і кабукі, майстри та учні чайної церемонії й мистецтва аранжування квітів, японські куртизанки та танцюристки, борці сумо, гравці в го та продавці крамниць традиційної японської кухні. Також традиційне вбрання перетворилося у спортивну форму ряду бойових мистецтв Японії — кендо, кюдо, айкідо, дзюдо і карате.[8]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.