Loading AI tools
фізик-теоретик З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Кулик Ігор Орестович (19 листопада 1935, Харків, УРСР — 18 грудня 2019, Нью-Йорк, США) — український фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки[1].
Кулик Ігор Орестович | |
---|---|
Народився | 19 листопада 1935 Харків, Українська СРР, СРСР |
Помер | 18 грудня 2019 (84 роки) Нью-Йорк, США |
Країна | СРСР Україна США |
Діяльність | фізик |
Alma mater | Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна |
Галузь | надпровідність, теоретична фізика, фізика твердого тіла |
Заклад | Фізико-технічний інститут низьких температур імені Б. І. Вєркіна НАН України |
Вчене звання | професор |
Науковий ступінь | Доктор фізико-математичних наук |
Відомі учні | Омельянчук Олександр Миколайович, Шехтер Роберт Исаакович |
Членство | Член-кореспондент НАН України |
Відомий завдяки: | працям з надпровідністі, ефекту Джозефсона та мікроконтактної спектроскопії |
Нагороди |
І. О. Кулик народився 19 листопада 1935 у Харкові. У 1959 закінчив фізико-математичний факультет Харківського державного університету. З 1960 працював у Фізико-технічному інституті низьких температур НАН України. З 1970 до 1994 — завідувач відділу надпровідності та надпровідних приладів ФТІНТ. З 1994 — головний науковий співробітник ФТІНТ. З 1972 — доктор фізико-математичних наук. Звання професора присвоєно у 1966. У 1978 був обраний членом-кореспондентом Національной академії наук України. У 1980 отримав Державну премію УРСР у галузі науки і техніки. Був членом редколегії міжнародного журналу «Фізика низьких температур» («Low Temperature Physics» [Архівовано 24 липня 2020 у Wayback Machine.]). З 1996 працював на посаді професора в університеті Стоуні Брук (Нью-Йорк, США). Бувши яскравим представником Харківської школи теоретичної фізики, І. О. Кулик виховав плеяду фізиків-теоретиків, багато їх яких стали лідерами нових наукових напрямків.[2][3][4][5]
До результатів, що принесли І. О. Кулику широку популярність і світове визнання, відносяться, зокрема, теорія електродинамічних властивостей джозефсонівських тунельних контактів, передбачення особливого типу вихрів у похилому магнітному полі («вихори Кулика»), теорія когерентних струмових станів у слабких надпровідних контактах з безпосередньою провідністю. У роботах І. О. Кулика розвинені основні концепції мезоскопічної фізики: квантування потоку й персистентні струми в ненадпровідних структурах, ефекти дискретності заряду й кулонівська блокада в малих металевих системах. І. О. Кулик зі співробітниками побудував теорію мікроконтактної спектроскопії елементарних збуджень у твердих тілах (Відкриття «Явление перераспределения энергии носителей заряда в металлических микроконтактах при низких температурах» № 328, зареєстроване Комітетом з відкриттів СРСР, (спільно з Ю.В. Шарвіним, І.К. Янсоном, О.М. Омельнчуком, Р.І. Шехтером) ). Наукова діяльність І. О. Кулика знайшла своє відбиття в численних статтях, оглядах, доповідях і монографіях.[2][5][6]
Республіканська премія ЛКСМУ імені Миколи Островського (1967).[7] Державна премія УРСР в галузі науки і техніки (1980).[3]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.