Кривопішин Олексій Мефодійович

Олексій Мефодійович Кривопішин (нар. 29 жовтня 1955(19551029), село Волинцеве, Путивльський район, Сумська область, Українська РСР, СРСР) — український господарник та політичний діяч, начальник Південно-Західної залізниці (2002—2005, та з 2006).

Олексій Мефодійович Кривопішин
Начальник Південно-Західної залізниці
30 жовтня 2002 — 22 червня 2005
Попередник	Анатолій Слободян
Наступник	Юрій Тягнирядно
Начальник Південно-Західної залізниці
4 січня 2006 — 4 березня 2015
Попередник	Юрій Тягнирядно
Наступник	Володимир Тягульський (в.о)
Народився	29 жовтня 1955(1955-10-29) (69 років) село Волинцеве, Путивльський район, Сумська область, Українська РСР, СРСР
Відомий як	економіст
Громадянство	СРСР →  Україна
Alma mater	Харківський інститут інженерів залізничного транспорту Київський державний інститут фізичної культури
Політична партія	Партія регіонів
У шлюбі з	Любов Бєлова
Діти	Георгій Кривопішин (1980); Марія Кривопішина (1983).
Професія	Залізничник
Звання	Кандидат економічних наук Доктор наук
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня Орден «За заслуги» І ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Орден Святого рівноапостольного князя Володимира І ступеня Орден Святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня Орден Святого рівноапостольного князя Володимира III ступеня Заслужений працівник транспорту України

Життєпис[1]

У 1971—1975 навчався в Київському технікумі залізничного транспорту (1971—1975).

У 1975—1977 — служба в армії.

У 1978 пішов працювати складачем поїздів на станції Київ-Волинський Південно-Західної залізниці.

У 1979—1980 був черговим по станції Святошин.

У 1980—1985 — станційний диспетчер, начальник добового відділу станції Київ-Пасажирський

У 1984 без відриву від роботи навчається у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту, який закінчив у 1984 р. за спеціальністю «Управління процесами перевезень на залізничному транспорті».

У 1989 закінчив Київський державний інститут фізичної культури за спеціальністю «Фізична культура і спорт».

У 1985—1993 — заступник начальника Центрального залізничного вокзалу Києва та заступник начальника Українського Центру з обслуговування пасажирів на залізничному транспорті.

У 1993—1997 — начальник відділу надання послуг.

У 1997—2002 — заступник начальника Головного пасажирського управління, начальник Українського центру з обслуговування пасажирів на залізничному транспорті.

З 2002 — начальник Південно-Західної залізниці^[2]

У 2009 захистив дисертацію «Організаційно-економічні засади розвитку міських та приміських залізничних перевезень пасажирів» на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук.

У 2013 році захистив дисертацію Д 27.053.01 на здобуття наукового ступеню доктора наук^[3]

Корупція

4 березня 2015 Уряд відсторонив Кривопішина від виконання посадових обов'язків керівника Південно-Західної залізниці із проханням порушити проти нього кримінальну справу. За словами Арсенія Яценюка, чиновник державним коштом спорудив розважальний комплекс^[4].

Інформація про використання ресурсу залізниці у власних інтересах перевірялась фахівцями Державної фінансової інспекції України в рамках кримінального провадження під контролем та наглядом слідчих, за результатами чого будь-яких порушень з боку Кривопішина О. М. не виявлено. Рішеннями судів Шевченківського районного суду м. Києва від 16.09.2016 справа № 761/10285/15-ц; Апеляційного суду міста Києва справа № 761/10285/15-ц; Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ справа № 761/10285/15-ц, провадження № 6-26123св16 вирішено поновити Кривопішина О. М. на посаді начальника ДТГО «Південно-Західна залізниця». Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/4071/16-ц, провадження № 2/752/2957/16 задоволено позов Кривопішина О. М. про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнуто моральну шкоду за поширення недостовірної інформації засобами масової інформації (про використання ресурсу залізниці у власних інтересах)^{[джерело?]}.

Звільнення відбулось на підставі недостовірної інформації, яка не знайшла свого підтвердження в процесі перевірок державними структурами, інформація в пресі спростована судом, звільнення визнано судом неправомірним. На даний час Кривопішин О. М. не поновлений на посаді, через ліквідацію підприємства ДТГО «Південно-Західна залізниця», проведену в результаті реформування Українських залізниць.

2019 року СБУ повідомила, що Олексій Кривопішин незаконно здавав частину приміщень готелю «Експрес». Його звинуватили у розкраданні понад 50 мільйонів гривень. 2019 року колишньому посадовцю оголошено про підозру у межах кримінального провадження, розпочатого за частиною 3 статті 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), статті 364 (зловживання владою або службовим становищем) та частиною 2 статті 366 (службове підроблення) Кримінального кодексу України^[5][6].

Політична діяльність

У 2006—2008 — депутат Київської міської ради, член депутатської фракції «Блок Юлії Тимошенко».

З 2010 — депутат Вінницької обласної ради від Партії Регіонів, член постійної комісії з питань транспорту і зв'язку.

Нагороди

• Повний кавалер ордена «За заслуги»^[7][8]
• Кавалер орден князя Ярослава Мудрого V ступеня^[9]
• Кавалер орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня^[10]
• двічі почесний залізничник
• почесний працівник транспорту
• заслужений працівник транспорту
• почесні грамоти від Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України
• звання «Почесний громадянин міста Києва».
• звання «Почесний громадянин міста Козятин».
• повний кавалер ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира.
• срібна Георгіївська медаль «Честь, Слава, Труд» Міжнародного академічного рейтингу «Золота Фортуна».

Родина

• Дружина — Любов Юріївна Бєлова (1957);
• Син — Георгій Кривопішин (1980);
• Дочка — Марія Кривопішина (1983).

Джерела

• Офіційна сторінка Південно-Західної залізниці. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 8 вересня 2014.
• Інтернет-довідник «Офіційна Україна сьогодні» [Архівовано 14 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
• Почесні імена України — еліта держави. [Архівовано 15 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
• Українська Православна Церква. Нагороди та титули 2010 — Кривопішин Олексій Мефодійович
• Фотогалерея Алексея Кривопишина. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 17 квітня 2019.(рос.)
• Интервью Алексея Кривопишина агентству "Интерфакс". Архів оригіналу за 21 березня 2015. Процитовано 9 липня 2019.(рос.)
• Офіційна сторінка Міністерства освіти і науки України [Архівовано 23 червня 2016 у Wayback Machine.]

Примітки

1. Стаття "Авторизована Біографія Олексія Кривопішина". Архів оригіналу за 2 липня 2015. Процитовано 17 квітня 2019.
2. Стаття "Алексей Мефодьевич Кривопишин об истории ЮЗЖД". Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 17 квітня 2019.(рос.)
3. Інформація щодо засідань та рішень Атестаційної колегії - Міністерство освіти і науки України. old.mon.gov.ua. Архів оригіналу за 18 листопада 2017. Процитовано 6 листопада 2017.
4. Урядовці відсторонили від виконання обов'язків керівників залізниці та Держфінінспекції // [[Перший національний]], 4 березня 2015. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 11 березня 2015.
5. СБУ викрила експосадовця Укрзалізниці на розтраті понад 50 мільйонів гривень товариства. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 31 січня 2020.
6. СБУ сообщила о подозрении Кривопишину по делу об аренде гостиницы «Экспресс». Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 31 січня 2020.
7. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 578/2006 Про відзначення державними нагородами України з нагоди 10-ї річниці Конституції України. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 8 вересня 2014.
8. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 981/2008 Про відзначення державними нагородами України працівників залізничного транспорту. Архів оригіналу за 8 вересня 2014. Процитовано 8 вересня 2014.
9. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 128/2010 Про відзначення державними нагородами України. Архів оригіналу за 8 вересня 2014. Процитовано 8 вересня 2014.
10. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 500/2012 Про відзначення державними нагородами України. Архів оригіналу за 27 серпня 2012. Процитовано 8 вересня 2014.