Кривицький Вальтер Германович

Ва́льтер Ге́рманович Криви́цький (28 червня 1899 — 10 лютого 1941) — радянський розвідник, перебіжчик (1937). Справжні прізвище, ім'я та по батькові — Гінзберг (Гінзбург) Самуїл Гершович^[2].

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кривицький.

Гінзберг (Гінзбург) Самуїл Гершович
фр. Walter Krivitsky
Вальтер Кривицький в 1939 році
Народився	28 червня 1899(1899-06-28) Підволочиськ, Австро-Угорська імперія
Помер	10 лютого 1941(1941-02-10) (41 рік) Вашингтон,  США ·куля .38 калібру в голові, обставини смерті остаточно не встановлені
Країна	Австро-Угорщина  Російська імперія  СРСР  Франція  США
Діяльність	радянський шпигун, організатор заколотів, перебіжчик
Знання мов	польська[1]
Нагороди	почесна зброя
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився в родині торгового службовця в містечку Підволочиськ (на той час Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина). Учився в гімназії в м. Львів. Від 13 років — у робітничому русі. 1919 року вступив до РКП(б)^[2].

Діяльність

Займався підривною діяльністю в тилу Добровольчої армії на території України. Відтоді його партійний псевдонім «Вальтер Кривицький» став для нього другим прізвищем^[2].

1920 направлений на Західний фронт у тил польської армії із завданням вчинити диверсії та саботаж на транспорті, забезпечувати командування Червоної армії військово-політичною інформацією^[2].

Нагороджений орденом Червоного Прапора та почесною зброєю.

Після громадянської війни 1917—1922 закінчив спеціальні курси Військової академії РСЧА. Від 1921 — співробітник розвідувального управління штабу РСЧА. Знав кілька мов, зокрема, французьку, італійську, голландську, німецьку й польську. 1923 разом з контингентом партпрацівників і військових службовців відбув до Німеччини для навчання там німецьких комуністів методам саботажу, військової справи й підривної роботи. Діяв у французькій окупаційній зоні^[2].

Після провалу «німецького Жовтня» (спроба частини керівництва РКП(б) — у першу чергу Льва Троцького та Григорія Зінов'єва — ініціювати в Німеччині восени 1923 комуністичну революцію) повернувся до СРСР^[2].

Під час перебування на німецький території створив там базу для майбутньої розвідувальної мережі.

Будучи провідним фахівцем Розвідувального управління РСЧА, працював у Швейцарії, Італії, Австрії, Франції, Бельгії, Нідерландах.

Від 1925 викладав у Москві у Вищій школі підготовки розвідників, займав там посаду, що відповідала званню командира бригади РСЧА^[2].

У червні 1926 направлений до Німеччини.

Після повернення в СРСР служив у центральному апараті Генштабу РСЧА; його безпосереднім начальником був Я. Берзін — головний організатор радянської розвідки. Від 1931 — в Іноземному відділі ОДПУ СРСР. 1934 — заступник директора Інституту воєнної промисловості^[2].

Цього ж року відряджений до Австрії. У жовтні 1935 направлений до Німеччини керувати нелегальною резидентурою Іноземного відділу ОДПУ СРСР.

Викупив у одного з високоурядовців креслення нового італійського підводного човна, а також, перебуваючи в Берліні, роздобув код японських дипломатичних шифрів. Виявив факт надсекретних переговорів між представником Німеччини Й. фон Ріббентропом і японським аташе Хіросі Осіма щодо координації дій Берліна й Токіо в Європі й на Далекому Сході та розподілу між ними сфер впливу у світовій політиці^[2].

У грудні 1936 дістав наказ центру надати компрометуючі дані на політичних діячів СРСР, які на той час потрапили до розряду «ворогів народу», а також «заморозити» агентурну мережу в Німеччині.

З перевірених джерел йому стало відомо про таємні переговори Йосипа Сталіна (в обхід офіційних каналів НКВС СРСР) з Адольфом Гітлером (переговори велися зі сторони Й. Сталіна через торгового представника СРСР у Берліні Давіда Канделакі, а з боку А. Гітлера — через імперського міністра Ялмара Шахта)^[2].

Втеча на Захід

У березні 1937-го, напередодні «Великого терору», був відкликаний до Москви. Будучи добре поінформованим, вирішив не повертатися до СРСР.

Спочатку нелегально жив у Франції, а 1938-го, пересвідчившись, що за ним полюють агенти НКВС СРСР, переїхав до США. Почав співробітничати з англійською розвідкою МІ5. Виказав близько 100 прізвищ радянських розвідників у країнах Європи, в тому числі Ернеста Олдхема, Кіма Філбі, тощо.

Підготував і оприлюднив низку статей і спогадів, у яких розповів, зокрема, про здійснювані в СРСР великомасштабні підробки американських грошових купюр, про фінансування спецслужбами СРСР підривних операцій за кордоном, а також про вчинені ОДПУ—НКВС СРСР політичні вбивства й фальсифікації як в СРСР, так і в інших країнах.

У грудні 1939 — жовтні 1940 жив у Канаді, співробітничав з Королівською канадською кінною поліцією.

У лютому 1941 знайдений мертвим в одному з готелів у м. Вашингтон (США). 10 лютого 1941 року, о 9:30  вранці його тіло було знайдено прибиральницею в готелі Бельвю (англ. Bellevue Hotel), нині готель Джордж)^[3] у Вашингтоні. Поруч з його ліжком лежало три передсмертні записки. Тіло лежало в калюжі власної крові, а в правій частині черепу була виявлена вогнепальна рана від кулі .38 калібру, випущеної з револьвера, який знаходився в його правій руці. У доповіді від 10 червня 1941 року^[4] зазначено, що він вже був мертвий протягом шести годин.

Версія про самогубство була відкинута його вдовою. На думку багатьох дослідників,^[5][6] (включно із самим Кривицьким)^[7] був убитий радянськими агентами,^[8] проте офіційне розслідування, не знаючи про практику НКВС знищувати перебіжчиків, дійшло висновку, що Кривицький скоїв самогубство^[9][10].

Твори/праці

• In Stalin's Secret Service (1939)^[11] (second edition 1939,^[12] 1979,^[13] 1985,^[14] 2000^[15])
  • Agent de Staline (French, 1940)^[16]
  • Byłem agentem Stalina (Polish, 1964)^[17]
  • Я был агентом Сталина. М., (1995)
• Rusia en Espagna (Spanish, 1939)^[18]
• MI5 Debriefing & Other Documents on Soviet Intelligence (2004)^[19]

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Голобуцький П. В., Трутовський Г. Й. Кривицький Вальтер Германович [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 324—325. — ISBN 978-966-00-0855-4.
3. The George Hotel. Kimpton Hotels & Restaurants. 2012. Архів оригіналу за 3 листопада 2012. Процитовано 26 October 2012.
4. Venona: Soviet Espionage and The American Response 1939-1957 (footnote 18: Charles Runyon [Department of State], Memorandum for the File, «Walter Krivitsky», 10 June 1947). Central Intelligence Agency. 1996. Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 18 березня 2016.
5. Chambers, Whittaker (1952). Witness. Random House. с. 27, 36, 47, 59, 317—318, 381, 402, 436fn, 457, 459—463, informing 463, murder 207, 337, 485—486, fate of family 486-487. ISBN 0-89526-571-0.
6. Hyde, Jr., Earl M. (July 2003). Still Perplexed About Krivistky. New York: International Journal of Intelligence and Counterintelligence (Volume 16, Issue 3). с. 431, 438. ISSN 1521-0561. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 11 вересня 2010.
7. Large, David Clay, Between Two Fires: Europe's Path In The 1930s, New York: W.W. Norton & Co. (1991), ISBN 0-393-30757-3, ISBN 978-0-393-30757-3, p. 308: Just prior to his death, Krivitsky confided to his friend Sidney Hook and others that "if I am ever found apparently a suicide, you will know the NKVD caught up with me."
8. Secret murders ordered from the Kremlin (Russian) [Архівовано 6 липня 2014 у Wayback Machine.], Interview with Nikita Petrov, historian and vice-president of Memorial Society, at Echo Moskvy,
9. Knight, Amy W. (2006). How the Cold War Began: The Igor Gouzenko Affair and the Hunt for Soviet Spies. Carroll & Graf. с. 304, n. 6. ISBN 0-7867-1816-1.
10. Files on Walter G. Krivitsky. Federal Bureau of Investigation. Архів оригіналу за 10 серпня 2004.
11. Krivitsky, Walter G. (1939). In Stalin’s Secret Service: An Expose of Russia’s Secret Policies by the Former Chief of the Soviet Intelligence in Western Europe. New York: Harper Brothers. Процитовано 11 вересня 2010.
12. Krivitsky, Walter G. (1939). In Stalin’s Secret Service: An Expose of Russia’s Secret Policies by the Former Chief of the Soviet Intelligence in Western Europe. New York: Harper Brothers. Процитовано 11 вересня 2010.
13. In Stalin’s Secret Service. Library of Congress. 1979. с. 273. Процитовано 23 February 2014.
14. In Stalin’s Secret Service. Library of Congress. 1985. с. 273. Процитовано 23 February 2014.
15. In Stalin’s Secret Service. Library of Congress. 2000. с. 306. ISBN 1929631030. Процитовано 23 February 2014.
16. Agent de Staline. Library of Congress. Процитовано 23 February 2014.
17. Byłem agentem Stalina. Library of Congress. Процитовано 23 February 2014.
18. Rusia en Espagna. Buenos Aires: Library of Congress. c. 1939. с. 31. Процитовано 23 February 2014.
19. Krivitsky, Walter G. (2004). Kern, Gary (ред.). MI5 Debriefing & Other Documents on Soviet Intelligence. Xenos Books. ISBN 1-879378-50-7.

Література

Російською

• Филби К. Моя тайная война. М., 1980;
• Судьбы советских перебежчиков. Нью-Йорк—Иерусалим—Париж, 1983;
• Лурьев М., Кочик В. ГРУ: дела и люди. СПб., 2002;
• Разведка и контрразведка в лицах: Энциклопедический словарь российских спецслужб. М., 2002;
• Рамов В. Евреи в КГБ: Палачи и жертвы. М., 2005.

Англійською

• Chambers, Whittaker (1952). Witness. Random House. ISBN 0-89526-571-0.
• Hyde, Jr., Earl M. (July 2003). Still Perplexed About Krivistky. New York: International Journal of Intelligence and Counterintelligence (Volume 16, Issue 3). с. 428—441. ISSN 1521-0561. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 11 вересня 2010.
• Kern, Gary (2004). A Death in Washington: Walter G. Krivitsky and the Stalin Terror. Enigma Books. ISBN 978-1-929631-25-4.
• Poretsky, Elisabeth K. (1969). Our Own People: A Memoir of "Ignace Reiss" and His Friends. London: Oxford University Press. Архів оригіналу за 5 грудня 2012. Процитовано 18 березня 2016.
• Files on Walter G. Krivitsky. Federal Bureau of Investigation (FBI). n.d. Архів оригіналу за 10 серпня 2004. Процитовано 11 вересня 2010.

Див. також

• Віттекер Чемберс
• Лесін Михайло Юрійович — російський високопосадовець, який загинув у Вашингтоні за невстановлених обставин після початку співпраці з ФБР

Посилання

• КРИВИЦЬКИЙ Вальтер Германович. Енциклопедія історії України. Т. 5. «Наукова думка». 2008. с. 568. Архів оригіналу за 6 березня 2016. {{cite encyclopedia}}: |editor-first= з пропущеним |editor-last= (довідка); |first= з пропущеним |last= (довідка)