Крейдове вимирання
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Кре́йдове вимира́ння, також Крейдово-палеогенове (K–Pg) вимирання— велике вимирання, що сталося наприкінці крейдового періоду, близько 66 мільйонів років тому.
Загальноприйнятою вважається гіпотеза, запропонована ще 1980 року [1] групою вчених під керівництвом Луїса Альвареса та його сина Уолтера, за якою вимирання було спричинене ударом масивного астероїда діаметром від 10 до 15 км[2][3] 66 мільйонів років тому. Зіткнення мало руйнівний вплив на глобальне навколишнє середовище, головним чином через тривалий вплив імпактної зими (тривалого періоду холодної погоди, викликаного викидом в атмосферу великої кількості уламків), що призупинила фотосинтез у рослинах і планктоні[4][5]. Ударна гіпотеза, також відома як гіпотеза Альвареса, була підкріплена відкриттям 180-кілометрового кратера Чиксулуб на півострові Юкатан у Мексиканській затоці на початку 1990-х років [6], який надав переконливі докази того, що осад на межі K–Pg є уламками внаслідок падіння астероїда[7]. Факт одночасного вимирання багатьох видів також є переконливим доказом того, що вони були спричинені астероїдом[7]. Проект буріння внутрішнього кільця кратера Чиксулуб у 2016 році підтвердив, що кільце складалося з граніту, викинутого з глибини землі за лічені хвилини, але майже не містило гіпсу, звичайної сульфатної породи морського дна в регіоні: гіпс випаровувався та розсіювався у вигляді аерозолю в атмосферу, викликаючи довгостроковий вплив на клімат і харчові ланцюжки. У жовтні 2019 року дослідники повідомили, що ця подія швидко закислила океани, викликавши екологічний колапс і, таким чином, спричинила довготривалий вплив на клімат, ставши ключовою причиною масового вимирання наприкінці крейдового періоду[8][9].
Іншими причинами або факторами, що сприяли вимиранню, могли бути Деканські трапи та інші виверження вулканів[10][11], зміна клімату та зміна рівня моря. Однак у січні 2020 року вчені повідомили, що кліматичне моделювання події вимирання надає перевагу удару астероїда, а не вулканізму[12][13][14].
Найвідомішим є вимирання динозаврів, але воно було лише частиною великого вимирання: разом із динозаврами вимерли морські рептилії (мезозаври та плезіозаври) і птерозаври, багато молюсків, зокрема амоніти, белемніти і безліч дрібних водоростей. Всього загинуло 16% родин морських тварин (47% родів морських тварин) і 18% родин сухопутних хребетних. Однак вимирання та звільнення багатьох екологічних ніш відкрило нові еволюційні можливості: після нього багато груп зазнали адаптивної радіації — раптової та плідної дивергенції на нові форми та види. Ссавці особливо урізноманітнилися в палеогені [15]. Птахи, єдина група виживших динозаврів, також широко диверсифікувалась, утворивши всі сучасні види[16]. Серед інших груп дивергенції зазнали кісткові риби[17], безхвості (жаби)[18] і, можливо, ящірки [19].