Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
У ядерній стратегії контрсиловим ударом (англ. counterforce strike) називається удар по цілях, які мають військове значення — наприклад, пускових шахтах міжконтинентальних балістичних ракет, авіабазах, на яких розміщені бомбардувальники з ядерним озброєнням, портах базування підводних човнів з балістичними ракетами або центрах управління військами[1]. Близькою до контрсилового удару тактикою є «удар на обезголовлення», який націлений на центри командування ядерними силами противника, а також має на меті усунути або зменшити здатність противника завдати удар у відповідь.
Метою контрсилової ядерної атаки є проведення превентивного ядерного удару для роззброєння супротивника шляхом знищення його ядерної зброї до її запуску[2], що мінімізує ефект удару у відповідь[3]. Цим контрсиловий удар відрізняється від контрціннісного удару, який націлений на населення країни супротивника та її наукові, економічні чи політичні ресурси[1]. Іншими словами, контрсиловий удар завдається по армії супротивника, а контрціннісний — по містах і цивільному населенню.
В ідеалі від контрсилового удару не мають гинути мирні мешканці. Втім, атака може завдати побічних збитків, особливо коли використовується ядерна зброя. Багато військових цілей розташовані поблизу цивільних центрів, і потужний контрсиловий удар, навіть якщо він використовує відносно невеликі ядерні боєголовки, безсумнівно, спричинить багато жертв серед цивільного населення. Крім того, для знищення цілей, які мають противибуховий захист, знадобиться застосування наземних ядерних вибухів, тому радіоактивне зараження буде набагато вищим, ніж при повітряних ядерних вибухах, яких достатньо для контрціннісних ударів. Це створює ймовірність того, що контрсиловий удар у середньостроковій перспективі спричинить більше втрат серед цивільного населення, ніж спричинив би удар контрціннісний[3].
Протисилова зброя може вважатися більш надійним засобом стримування у гіпотетичному конфлікті, надаючи лідерам країн різноманітні варіанти втілення. Наприклад, одним із варіантів, який розглядав Радянський Союз у 1970-х роках, було розміщення ракет на орбіті[en][4].
Стратегія контрсилового удару була від початку запропонована під час Холодної війни.
Через низьку точність міжконтинентальних балістичних ракет раннього покоління (і особливо балістичних ракет підводних човнів), контрсилові удари спочатку були можливими лише по дуже великих цілях, не захищених від потужних вибухів — наприклад, по аеродромах бомбардувальників і військово-морських базах. Ракети пізнішого покоління зі значно покращеною точністю зробили можливими контратаки проти зміцнених військових об'єктів супротивника, таких як ракетні шахти та центри управління.
Обидві сторони холодної війни вжили заходів, щоб захистити принаймні частину своїх ядерних сил від контрсилових атак. США постійно тримали певну кількість бомбардувальників B-52 Stratofortress у польоті, щоб після контрсилового удару вони залишалися в робочому стані. Інші бомбардувальники були постійно готові до термінового зльоту, що дозволило б їм покинути свої бази до того, як запущені ворогом з землі міжконтинентальні балістичні ракети зможуть їх знищити. Розміщення ядерної зброї на підводних човнах суттєво змінило баланс, оскільки субмарини, запускаючи ракети з позицій біля узбережжя, швидше за все, знищать аеродроми до того, як бомбардувальники встигнуть злетіти. При цьому самі підводні човни здебільшого захищені від контрсилових ударів, якщо вони не пришвартовані на своїх військово-морських базах, тому цей вид зброї під час холодної війни масово використовували обидві сторони.
Обмін контрсиловими ударами був одним зі сценаріїв гіпотетичної обмеженої ядерної війни. Концепція полягала в тому, що після завдання однією стороною контрсилового удару жертва визнає обмежений характер атаки і відповість тим же. Це призведе до знищення більшої частини військового потенціалу обох сторін. Після цього війна може закінчитися, тому що обидві сторони визнають, що будь-які подальші дії призведуть до атаки вцілілим ядерним арсеналом по цивільному населенню тобто контрціннісного удару.
Критики цієї ідеї стверджували, що навіть контрсиловий удар міг би вбити мільйони мирних жителів, оскільки деякі стратегічні військові об'єкти, такі як авіабази бомбардувальників, часто розташовувалися поблизу великих міст. Малоймовірно, що подібне могло б запобігти ескалації до повномасштабної війни і контціннісних ударів.
Вважається, що міжконтинентальні балістичні ракети наземного базування з роздільною голівкою дестабілізують баланс, тому що вони, як правило, роблять вигіднішим завдання першого удару. Наприклад: припустимо, що в обох сторін є по 100 ракет із 5 боєголовками кожна, і кожна сторона має 95-відсотковий шанс нейтралізувати ракети супротивника у пускових шахтах, випустивши по 2 боєголовки на кожну шахту. У цьому випадку сторона, яка завдає удару першою, може зменшити арсенал МБР противника зі 100 ракет приблизно до 5, випустивши 40 ракет (200 боєголовок) та зберігаючи решту 60 ракет у резерві. Щоб така атака була успішною, боєголовки повинні вразити свої цілі до того, як ворог розпочне контратаку (див. другий удар і запуск за попередженням). Тому цей тип зброї був заборонений договором СНО-2 — який, втім, не був ратифікований.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.