Контральто

Контральт (італ. contralto) — найнижчий жіночий співочий голос з широким діапазоном грудного регістра. Робочий діапазон: фа малої октави — фа, соль другої октави. Найхарактерніший та найвиразніший регістр — грудний та частково середній — від g до a¹. Верхній регістр — до f². Яскраво виражене грудне резонування поширюється на весь середній регістр. Характерною ознакою контральта́ є повнокровні, густі ноти в малій октаві^[1]. Як пише Лаурі-Вольпі, контральт наближається до чоловічих голосів. Цей факт ілюструє здатність контральта легко озвучувати всю малу октаву і навіть кілька нот великої октави. «Коронні» ноти контральта — низькі, верхній регістр «короткий» і не дуже цікавий, але можна зустріти винятки. Наприклад, голоси Еви Подлесь, Єлизавети Антонової, Кетлін Ферріер і деяких інших котральтів мають повнозвучні великі регістри. В опері композитори часто писали контральтові партії для хлопчиків-підлітків і юнаків^[2][3][4][5].

Основні вокальні діапазони

Жіночі

Сопрано Мецо-сопрано Контральто

Чоловічі

Контратенор Тенор Баритон Бас

Примітки

1. Соловьёв Н. Ф. Голос, в вокальной музыке // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
2. Значение слова «Контральто» в Большой Советской Энциклопедии . Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 21 травня 2016.
3. статья Контральто на belcanto.ru. Архів оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 21 травня 2016.
4. статья Контральто на Музыкальной энциклопедии. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 травня 2016.
5. Контральто в Музыкальной энциклопедии^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

Посилання

• Контральто // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 530.