Кондратюк Микола Кіндратович

Мико́ла Кіндра́тович Кондратю́к (5 травня 1931(19310505), Старокостянтинів — 16 листопада 2006, Київ) — український оперний та концертно-камерний співак (баритон), педагог, музично-громадський діяч, професор (з 1979 року), академік Міжнародної педагогічної академії країн СНД (з 2001 року). Народний артист УРСР (1973). Народний артист СРСР (1978). Депутат Верховної Ради УРСР 9—10-го скликань.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кондратюк.

Микола Кондратюк
Микола Кіндратович Кондратюк
Зображення
Основна інформація
Дата народження	5 травня 1931(1931-05-05)
Місце народження	Старокостянтинів, Старокостянтинівський район, Українська СРР, СРСР
Дата смерті	16 листопада 2006(2006-11-16) (75 років)
Місце смерті	Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР і Україна
Національність	українець
Професія	співак, педагог
Освіта	Національна музична академія України імені П. І. Чайковського і Полтавський коледж мистецтв імені Миколи Лисенка
Співацький голос	баритон
Інструменти	вокал[d]
Колективи	Національний академічний театр опери та балету України
Партія	КПРС
Заклад	Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Нагороди

Життєпис

Народився 5 травня 1931 року в місті Старокостянтинові Хмельницької області в родині військового. Дитинство провів у Полтаві; по закінченні семирічної школи навчався у фабрично-заводському училищі при Полтавському вагоноремонтному заводі, працював з 1947 року монтажником на будівництві Кременчуцького машинобудівного заводу; водночас, 1950 році, отримав музичну освіту в Полтавському музичному училищі.

Під час служби в Радянській армії у 1950–1953 роках був стройовим заспівувачем, солістом Ансамблю пісні й танцю Київського військового округу (1953).

У 1953–1958 роках навчався в Київській державній консерваторії імені Чайковського в класі професора О. Гродзинського (сольний спів) та З. Ліхтман (камерний спів).

У 1958–1959 роках — соліст Державного народного хору імені Г. Г. Верьовки.

У 1959–1966 роках — соліст (драматичний баритон) Київського академічного театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка. Одночасно у 1963–1964 роках стажувався в Міланському театрі «Ла Скалі» (Італія) у маестро Е. П'яцца й Дж. Барра, у 1964–1966 роках — у Московському Великому театрі.

Член КПРС з 1961 року.

У 1966–1973 роках — соліст Укрконцерту; в 1972–1974 роках — Київської державної філармонії. У 1968–1969 роках — асистент, з 1970 року — викладач кафедри сольного співу Київської консерваторії.

У 1973–1985 роках — Голова правління Музичного товариства України.

У 1974–1983 роках — ректор Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського; у 1972–1983 роках — завідувач кафедри оперної підготовки; у 1994–2004 роках — завідувач кафедри сольного співу.

Могила Миколи Кондратюка

Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 9-го і 10-го скликань.

Жив в Києві.

Помер 16 листопада 2006 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Відзнаки

• Народний артист УРСР (1973)
• СРСР (1978)
• Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1972; за концертні програми 1969–1971 років)
• Лауреат 7-го Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Відні (1959, Золота медаль)
• Лауреат Великої Золотої медалі Яна Амоса Коменського (за 2001 рік)
• Кавалер Президентської нагороди — ордена «За заслуги» 3 ступеня (2001)
• Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями

Творчість

Коронні оперні партії: Остап, Граф ді Луна, Фігаро, Яго, Максим («Тарас Бульба» М.Лисенка, «Трубадур» Дж. Верді, «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Отелло» Дж. Верді, «Арсенал» Г. Майбороди).

Зовнішні аудіофайли
співає Микола Кондратюк
	На долині туман
	А вони летять
	Ясени

Гастролював на концертних та оперних сценах світу — в Південній Америці, США, Канаді, Австралії, Західній Європі, загалом у 40 країнах. Записувався на радіо, грамплатівки, телебаченні. Знімався в музичних і художніх фільмах. Виступав у періодичній пресі.

М. Кондратюк — продовжувач вокальних традицій італійських maestro: Е. Гандольфі, в якого свого часу навчався О. Гродзинський, а також педагогів «Ла Скала» Е. П'яцца та Дж. Барра, вокально-педагогічні принципи яких прищеплював своїм учням і викладачам очолюваної ним кафедри сольного співу НМАУ.

Серед учнів М. Кондратюка — В. Антонюк, М. Шопша, Є. Шокало, Я.Євдокимов,^[1] В. Колибаб'юк, О. Дика, Д. Вишня, В. Ломакін, В. Козін, А. Орел, В. Винник, О. Бондаренко, В. Чорнодуб, П. Пштика, Ю.Ракул, В. Швидкий…

Фільмографія

Знявся у фільмах:

• «Концерт для Монреалю» (1967)
• «Співає Микола Кондратюк» (1974)
• «Ні пуху, ні пера» (1974, Максим)

Закадровий вокал:

• У бій ідуть лише «старі» (1974, пісня «Ніч яка місячна», за кадром)
• «Абітурієнтка» (1975, пісня «Моя стежина», за кадром).

Примітки

1. «Рівне Час», 2007 г., № 41, 11.10.2007 р. Л.Марчук

Джерела та література

• Золотий фонд української естради [Архівовано 23 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• П. М. Бондарчук. Кондратюк Микола Кіндратович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 20. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Антонюк В. Г. Традиції української вокальної школи. Микола Кондратюк. — К. : Українська ідея, 1998. — 148 с.
• Гнидь Б. П. Виконавські школи України. — К.: НМАУ, 2002.
• 75 років від дня народження М. К. Кондратюка (1931), українського співака, педагога
• Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.231

Посилання

• Кондратюк Микола Кіндратович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 521-522.