Класифікація кліматів Кеппена
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Класифікація кліматів Кеппена — одна з найпоширеніших систем класифікації типів клімату.
Класифікація була розроблена німецьким кліматологом Володимиром Петровичем Кеппеном 1900 року (з деякими подальшими, зробленими ним самим, змінами 1918 та 1936 років).
Вона ґрунтується на концепції, відповідно до якої найкращою діагностичною ознакою типу клімату є рослини, які ростуть на певній території в природних умовах[1].
Класифікація кліматів базується на особливостях режиму температури й опадів. Виділяють 5 типів кліматичних зон, а саме: А — волога тропічна зона без зими; В — дві сухі зони, по одній в кожній півкулі; C — дві помірно теплі зони без регулярного снігового покриву; D — дві зони бореального клімату на материках з різко вираженими відмінностями взимку і влітку; Ε — дві полярні області снігового клімату. Межі між зонами проводять за певними ізотермами найхолоднішого та найтеплішого місяців і за співвідношенням середньої річної температури і річної кількості опадів з урахуванням річного ходу опадів.
Усередині зон типів А, С і D розрізняють клімати з сухою зимою (w), з сухим літом (s), з рівномірним зволоженням (f). Сухі клімати за співвідношенням опадів і температури ділять на клімати степів (BS) і клімати пустель (BW), полярні клімати — на клімат тундри (ЕТ) і клімат вічного (постійного) морозу (EF).
Отож налічується 11 основних типів клімату (див. нижче). Для подальшої деталізації вводять 23 додаткові ознаки і відповідні індекси (а, b, c, d тощо), основані на деталях у режимах температури й опадів. Багато типів кліматів за класифікацією Кеппена відомі під назвами, пов'язаними з характерною для них рослинністю.